Розділ 6

- Доброго вечора, Олександре, - як тільки Артур з'явився у квартирі, так відразу пішов тиснути руку вітчиму, - доброго вечора, мамо.

На відміну від свого дурненького охоронця, наречений не брав натиском, а галантно привітався спочатку з Олександром, а потім і з моєю рідною, назвавши її напряму "мамою" й при цьому обійнявши. Якось так вийшло, що практично з самого початку наших відносин він не цурався називати її саме так, а не на ім'я та по батькові. Мені навіть мама пізніше призналася, що вона не очікувала, що Артур так швидко почне вважати її другою матір'ю, а для нареченого це здавалося нормою. Тож і зараз він зайшов сюди, ніби до себе додому, взагалі не маючи й тіні хвилювання, що це не його територія і не його рідні батьки.

- Якщо вам не важко, то залиште нас, будь ласка, з Емілі наодинці, нам потрібно поспілкуватися, - все тим же медовим голосом промовив Артур, по черзі поглянувши на маму та на мого вітчима. І якщо рідна не перечила бажанню хлопця, зібравшись на вихід, то от Олександр був іншої думки, оскільки знову став перешкодою між мною та іншою людиною. Наразі вже не перед охоронцем, а перед моїм нареченим.

- Якщо тільки Емілі сама того захоче, тільки тоді я залишу вас наодинці, - не тільки ділом, а словом підтвердив свої наміри Олександр, котрий сьогодні дивував мене раз за разом. Дуже несподівано відкривати для себе людину з іншої сторони, про яку ти взагалі навіть не здогадувався. Це ніби знати, що ця людина погана, нічого хорошого від неї не слід очікувати, але потім виявляється, що це був просто такий образ лиходія, а насправді ця людина зовсім не погана. Навіть навпаки доволі хороша.

- Дядя Саша, все добре, - я взяла вітчима за лікоть, щоб той перевів погляд з Артура на мене, - залиште нас, будь ласка, з Артуром.

- Гаразд, якщо що, то зви, - згодився Олександр, ще раз кинув погляд на мого нареченого, начебто "спробуй тільки її образити" та разом з мамою, взявшись за руки, покинули кімнату. Все ж таки я помилялася, коли рахувала, що мати знайшла собі кепську другу половинку. Рідна в надійних руках, і я в цьому тепер на сто відсотків впевнилася. І була за неї безмежно рада.

- Дядя Саша? - З сарказмом вимовив Артур, при цьому ще й пирхнув. Наче це був надзвичайно смішний жарт й чоловік ледве втримується, щоб не розреготатися.

- Так, а що? - Я не зрозуміла, до чого був цей смішок, стало образливо за вітчима, що він по факту хотів мене захистити, а над ним жартують.

- Не думав, що у тебе з ним такі теплі відносини.

- Людям властиво змінюватися, - "і, на жаль, деколи не в кращу сторону" - хотілося додати, але все ж в останню мить стрималася, щоб ще більше не розпалювати емоції між нами. Оскільки Артур сьогодні відкрився для мене далеко не з найкращої сторони й це стало дуже неприємною звісточкою.

- Гаразд, як скажеш, - наречений явно не повірив у мої слова, але це вже його справи. Мені від цього ні холодно ні жарко. - Чому ти не виконала моє прохання й не поїхала з Ральфом додому?

- Тому що, по-перше, це було не прохання, а наказ. А, по-друге, я ще не закінчила вибирати з мамою кошик для нашого весілля. І, по-третє, чому я маю їхати по першому твоєму поклику? - Якщо таким чином будуть будуватися наші відносини, то варто їх тут і зараз припиняти, щоб не пускати корені один в одного, не народжувати дітей, а потім розійтися кожен у свою сторону.

- Кицю, ну ти чого? - Ми знаходилися на різних полюсах. Якщо я була зла на Артура, то він навпаки знаходився в гарному настрої, тож вирішив мене заспокоїти, заключивши в обійми й притискаючись своїм лобом до мого, при цьому прямо дивлячись у вічі. - Ти ж знаєш Ральфа, він не блищить мізками. Я попросив його забрати тебе додому, щоб ми разом з тобою зайнялися запрошеннями на наше весілля. А цей здоров'як певно не так все зрозумів і діяв, як впертий баран. Я ж правильно розумію?

- Правильно, - злегка злість почала вщухати, я дивилася в очі Артуру й вже не хотілося псувати настрій ні йому, ні собі, - він повідомив, що ти наказав йому доставити мене додому й коли я відмовилася, то ледве не зчепився у бійці з Олександром.

- Ну що за бовдур! - З розчаруванням вигукнув наречений, при цьому відсторонившись від мене. Він явно був розчарований діями свого охоронця. - Кохана, я тебе запевняю, що таке більше не повториться. Я проведу профілактичну роботу з цим здорованем. Все буде гаразд. Ти мені віриш?

- Так, вірю, - я не хотіла через один день деяких непорозумінь поламати все те, що у нас було до цього часу з Артуром. А було у нас кохання, яке я не хотіла занапастити певними розбіжностями. Труднощі трапляються на шляху кожної пари, головне пройти їх рука за руку, як ото мама з вітчимом покинули цю кімнату.

- Ось і супер! - Наречений знову біля мене, впивається в мої губи своїми, таким чином затверджуючи наше перемир'я. - А тепер поїхали додому, тільки перед цим заїдемо в одне місце.

- Куди це? - Невже Артур хотів загладити свою провину, зробивши мені сюрприз?

- Скоро дізнаєшся.

Наречений вмів дивувати й вдало це практикував, тож я вже знаходилася в передчутті, що він на цей раз видумав.