Розділ 3

- Пані Емілі, а до вас мав хтось приїхати?

Це питання Ральфа змусило мене випливти з того дурману, в якому я знаходилася протягом всієї дороги від ресторану до будинку. В цьому дурмані я хотіла знайти хоч якесь пояснення діям Артура. Мислила, думала, але нічого адекватного так і не прийшло в мою голову, що могло спровокувати коханого на таку різку й холодну поведінку стосовно мене.

- Хто? - Зосереджуюся свій погляд на охоронці, потроху повертаюся в реальність.

- Машина, - Ральф киває кудись в бік і я й сама повертаю голову в ту ж сторону, що громила.

- Не знаю, - і справді неподалік воріт стоїть якесь авто, котре я раніше ніколи не бачила. Та і взагалі чому воно тут припаркувалося, начебто водій законний володар цього будинку?

- Піду перевірю, а ви поки посидьте тут, - попереджає охоронець й зі скрипом витягує свою тушу з салону машини. Це завжди цікава картина, адже Ральф таких розмірів, що який би автомобіль йому не дати, все буде замало.

Але ось для різного роду розбірок охоронець ідеально підходить. Зазвичай ніхто не ризикує перечитати такому здоров'яку, а якщо хтось і наважується, то потім цій людині будуть непереливки. Тож і наразі не заздрю тій персоні, яка якогось милого припаркувалася біля воріт нашого з Артуром будинку. Це при тому, що навколо повно місця, де можна було б це зробити. Буквально у двадцяти метрів знаходиться стоянка біля продуктового магазину, а з іншої сторони є пляж, де теж можна спокійно запаркувати авто. Тоді чому саме тут?

Ральф не церемониться, самотужки відкриває дверцята незнайомого авто, ніби це його особиста власність, і нахиляється над водієм. Не можу розгледіти, хто саме там знаходиться, чоловік, чи жінка, але приємного мало, коли над тобою нависає чимала гора м'язів. Навряд чи після такої "милої" зустрічі з нашим охоронцем можна побажати гарного дня.

Та на щастя для водія того авто охоронець там надовго не затримується, видно, що перекидається пару фразами з тією людиною й повертається назад.

- Пані Емілі, - відкриває дверцята й звертається до мене, при цьому не залазить всередину салону, а тільки заглядає в нього, - там якась дівчина говорить, що привезла вам якісь пелюстки. Що це за чортівня? Прогнати її звідсіля?

Охоронець тільки й очікує команди "фас", йому за щастя дати прочуханки навіть дівчині. Скоріш за все, він і пальцем її не зачепить, але Ральф вміє давити морально, тож хоч так відіграється на непрошеному гості.

- Пелюстки? - Перепитую й вдивлюся в обличчя мурмила, ніби там хочу отримати відповідь на своє питання, але там настільки безглуздо шукати відповідь, що сама себе сварю за таку дурню. Знайшла в кого вивідати щось розумне та адекватне. - Не потрібно нікого проганяти, Ральфе, я зараз сама поспілкуюся з цією дівчиною.

Але, звичайно, було б по-дурному очікувати, що охоронець так просто здасться та не рушить слідом за мною, як вірний песик. Така надмірна увага з його сторони вбиває, але з іншого боку це його робота, і як говорив Артур - якось не вірно карати Ральфа за те, що він цю роботу так скрупульозно виконує.

- Доброго дня, - підходжу до автомобіля, де дверцята з водійського боку й надалі відкриті, а на самому водійському сидінні помічаю дівчину. Їй, можливо, років двадцять, не більше, а після спілкування з Ральфом взагалі стало років чотирнадцять, бо вона зіщулилася й опустила погляд, ніби її покарали й сказати сидіти тихенько. - Охоронець сказав, що ви привезли якісь пелюстки.

- Так... так, - чорт забирай, що сказав цей здоров'як цій дівчинці, що вона почала заїкатися? Кидаю невдоволений погляд на охоронця, а тому все нічого, втупився в бідну малу й не спускає її зі свого особистого прицілу. Кожної секунди готовий накинутися на неї як скажений пес. - Ви у нас замовляли пелюстки троянд на урочистість і я ось...

- Звісно, звісно, - дівчинка повертається корпусом до заднього сидіння, щось звідти дістає, а цей мугир робить крок до неї, від чого вона застигає на місці, так і не діставши те, за чим мала поверталася. Так і залишилася сидіти в напівоберті. - Ральф, спокійно, відійди.

Це так все життя буде чи що? Цей здоровий бугай буде все життя мене контролювати й кожну мою дію?

- Ось ваше замовлення, - дівчинка все ж простягає мені здоровезний пакет, в якому видніється реквізит для нашого з Артуром весілля, при чому не зводить погляду з Ральфа. Явно очікує від того каверзи.

- Щиро дякую, - забираю пакетик, дістаю з сумочки кошти за замовлення й додаю зверху дівчинці за моральну шкоду, яку вона отримала при спілкуванні з особистим охоронцем. - До побачення.

Варто нам тільки трішки відійти від машини, як чую ляск дверцят, а наступної секунди скрегіт шин об асфальт. І водночас це нерви кур'єрки в цю мить, яка зірвалася з місця й помчала геть від таких неконтрольованих персонажів як Ральф.

Дивлюся на цей пакетик з пелюстками й відчуваю, ніби ці всі приготування до весілля залишилися в паралельному світі. Залишилися там, де все було добре, все було безтурботно, все було гаразд. До цієї дивної поведінки Артура.

І як повернутися назад на потрібні рейки? Як знову налаштувалися на приготування до весілля? Ось навіть зараз дивлюся на цей реквізит, розумію, що щось забула... А що?

- Чорт забирай! - Б'ю себе долонею по голові, в яку тільки но вистрілила згадка про нагальну справу...