Розділ 1

- Ти можеш на неї так не дивитися? - Прошу особистого охоронця дещо зменшити ворожість в бік офіціантки, яка приносить мені різні страви, котрі я маю скуштувати та вибрати для нашої з коханим урочистості. Для нашого весілля. Яке відбудеться ось уже через два тижні.

- Як так? - Нетямуще витріщається на мене Ральф, і хоч зараз дівчинка офіціантка має можливість дещо перевести подих, тому що протягом цих тридцяти хвилин, що ми знаходимося в даному ресторані, охоронець спопеляє її поглядом. Спочатку я навіть подумала, що здоровань запав на неї, все ж таки дівчинка симпатична, але варто було перехопити його погляд, як все стало на місця - Артур, мій наречений, повелів Ральфу оберігати мене як зіницю ока, і мурмило виконував свою роботу дуже і дуже добре. Навіть переборщував в цьому плані, адже вважав невисоку, тендітну офіціантку загрозою для мого життя.

- Прибиваючи її поглядом до підлоги, - чому я все маю йому розжовувати? Я розумію, що все пішло у величезні м'язи, але можна ж було хоча б ложечку мізків закласти у цього здорованя? Чи я забагато хочу?

- Чому це прибиваючи?

Ну ось, ось і наочне підтвердження того, що забагато я хочу від цього чоловічка. Ральф звів брови, начебто вирішуючи надзвичайно важкий сканворд. Хоча... Про що це я? Максимум, де він і бачив той сканворд, так це у вбиральні, і використовував його явно не за призначенням.

- Слава тобі Боже, - я усвідомила, що втрапила у пастку, намагаючись допомогти дівчині, тож була безмежно рада побачити на горизонті коханого.

- Куди ви...

Ральф щось ще там говорив, хотів мене зупинити, бо не зрозумів, куди це я ломанулася, але я встигла оминути здоров'яка й кинулася до Артура.

- Коханий! - Хотіла вже було обійняти улюбленого, але згадала, що тільки хвилину тому пробувала канапки, тож замінюю обійми на поцілунок, - а ти ж казав, що у тебе не вийде приїхати на дегустацію страв.

- Вирішив тебе порадувати. Ти ж хотіла, щоб ми разом вибрали всі страви на наше весілля, ось я вирішив відкласти всі справи та приєднатися до твоєї компанії. Адже ти не будеш проти?

- Та ні, звичайно, ні, - як на мене, то підготовка до такої важливої події як весілля має лягати на плечі й нареченого, і нареченої. І не тому, що мені важко вибрати те, що буде на святкових столах на наше з Артуром весілля, а тому, що ми все ж таки пара, майбутня родина, тож маємо разом приймати рішення. Навіть якщо це стосується такої банальної речі, як вибір страв на урочистість. - Тільки можеш відправити Ральфа куди подалі. Гаразд?

- А що з Ральфом? - І дивиться на охоронця, який знову маринує дівчину своїм нищівним поглядом.

- Я не знаю, що ти йому там наказав, але ця бідна дівчина офіціантка не дочекається кінця дегустації, а скоро отримає серцевий напад. Настільки цей здоровань прискіпливо за нею стежить.

- Маленька, охоронець відмінно виконує свою роботу, а я ще й маю його за це сварити? - Артур схиляє голову на бік, ніби дивиться на дитину, яка наробила дурниць, і доводить, що вона в цьому не винна. При цьому я закочую очі, демонструючи, що буду стояти на своєму. - Гаразд, пішли.

Коханий розуміє, що немає сенсу зі мною сперечатися, тож підхоплює за талію й ми вже вдвох прямуємо до нашого столика з фуршетом.

- Ральф, вільний!

Мурмило киває головою своєму босу в знак згоди й без слів покидає приміщення. Переводжу погляд на офіціантку й бачу, як вона тут же розслабилася. Таке враження, що в неї навіть з'явився рум'янець на щоках, сигналізуючи те, що дівчина повернулася до життя.

- То що, на чому ти тут зупинилася?

- Я вже переходила до десертів, але якщо хочеш, то я думаю можна попросити Марину, це та дівчинка офіціантка й вона принесе всі страви, котрі я пробувала до цього.

- Я повністю довіряю твоєму смаку. Тим паче десерт це моє найулюбленіше.

При цьому дивиться на мене таким відвертим поглядом, що я тут же починаю шарітися, адже усвідомлюю, про який десерт він думає в цю мить...

- Подаси телефон? - Мобільний дуже вчасно перервав такий бентежний момент та повернув мене до реальності.

- Ти ж знаєш, я не люблю переходити особисті кордони.

- Знаю, - і за це я теж безмежно люблю Артура, він справді дотримується даного правила, - але я ж не кажу тобі приймати виклик, а просто подати мені телефон.

- Ну, окей, - коханий згоджується, що є логіка в моїх словах, витягує гаджет з сумочки й вже протягує мені, але в останній момент все ж зупиняється, не дає мені його схопити, а навпаки наближає до себе екраном.

- Коханий, що сталося? - Хлопець тільки десять секунд тому повідомив, що не любить переходити особисті кордони інших, а вже наразі я прекрасно бачу, що він щось читає на моєму телефоні.

- Емілі, - Артур і не промовляє моє ім'я ніжним тоном, але і не гарчить, це щось середнє між цими двома станами. Ніби наразі вкладає попередження в це єдине слово, і вже від мене залежить, в який бік схилиться його настрій.

- Що? - Зараз я вже в ролі Ральфа, адже нетямуще дивлюся на хлопця.

- Що ти приховуєш від мене?