7 (4)

Костя був не надто схильним до відвертих розмов, тож, якщо вже справді про це попросив, причина справді вагома.

Ми вийшли на кухню, і я порушив мовчання першим.

– Сподіваюсь, ти не збираєшся зараз мені повідомити щось погане? – поцікавився похмуро. – Бо я, брате, добре знаю твою вдачу.

– Зовсім ти в мене не віриш! – обурився Костя і широко посміхнувся. – Ні. Сьогодні був чудовий день. Просто я хотів порадитись, і…

– З приводу?

– Через Ладу.

Я мовчки кивнув. Було очевидно, що розмова зайде саме про неї, і я приблизно уявляв, що саме зараз почую. Чекав цього…

Зізнань від Кості, що серйозні стосунки не для нього, йому з цією дівчиною важко, і взагалі, як розійтись з тією, кого ти ніби навіть кликав заміж. Він же одного разу через це втікав!

Однак брат здивував мене, і я навіть не знав, радіти цьому чи навпаки засмучуватись.

– Це був такий щасливий день! – усміхнено вигукнув Костя, і його очі ніби спалахнули зсередини. – Ти ж знаєш, книжкові ярмарки мене не надто цікавлять…

– Ще б пак.

– Але тут я зовсім не нудьгував. Вона мене немов надихнула, мені все хотілось побачити. Я з таким задоволенням водив її всюди… і вона стільки всього знає! Коротше, братику, я ніби з твоєю ідеальною половинкою кудись ходив, бо такого зануду я ще тільки одного зустрічав – тебе.

Так, і було б у нас з Ладою все добре, якби, Костю, ти не вирішив поміж цих двох зануд встати. Хоча так думати я теж не міг, зрештою, саме брат приволік дівчину до мене додому, а не я зустрів її. Так що пора б позбутись такого зверхнього ставлення до нього. Я, напевне, страшенно неправий.

– Ну, радий, що ти нарешті оцінив спілкування з кимось розумним, – натомість відповів я.

– Ага! А ще вона готувати вміє, просто смакота, і, здається, хазяйновита і… І я не знаю, нащо я це взагалі відмічаю. Але коли я на неї дивлюсь, у мене серце в грудях просто стукоче, мов несамовите. Не знаю, як це можна назвати…

Правильного слова я теж не знав. Проте Лада і у мене самого викликала почуття, які ні з чим іншим не зрівняєш.

– Коротше, отак. Мене раніше ніколи так сильно не крило, – зітхнув Костя. – Вона просто надзвичайна! І я, здається, їй все-таки подобаюсь? Вона була весела зі мною, все ніби легко пройшло. Сміялась, веселилась… Ну, обіймати себе дозволяла. Я навіть її поцілував! У щоку.

Коли б то мій брат хвалився чимось настільки ніжним та настільки невинним, як поцілунок у щоку… Хто така Лада, що вона зробила з Костею і ким його підмінила?!

– Мені здається, я нарешті знайшов Ту Єдину, – повідомив мені гордо брат. – Пам’ятаєш, ми з тобою говорили? Ще коли малі були, ну?..

– Пам’ятаю, звісно, хоча вісімнадцять років, Кость, це не малий, навіть якщо ти ведеш себе як восьмирічка.

– Ой, та ну тебе! – обурився брат. – Я до тебе з усією душею, а ти тут мені згадуєш! Коротше… Рус, я закохався. По самі вуха. Це все всерйоз, я й сам не чекав від себе, що воно так торкне, але накрило, мов цунамі, і… Ну, уявляєш? Я тепер не знаю, як мені з нею поводитись, що робити, з нею важко. Вона. Здається, не вірить, що я це серйозно! Як думаєш, є шанс довести?

Більше за все мені зараз хотілось сказати, що Костя Ладі не пара. Але я вперше бачив його таким серйозним, і говорив брат щиро. Це ж не дівчині він брехню ллє у вуха, а ділиться з рідною людиною, який сенс Кості мені брехати?

Я поплескав його по плечі, намагаючись відігнати геть власні емоції, що геть не дозволяли порадіти за Костю.

– В стосунках важко щось радити, – зітхнув я. – І точно не мені, Кость, ти ж сам все знаєш.

Той смикнувся, ніби сумніваючись, тоді дещо безрадісно кивнув.

– Коротше, роби так, як велить тобі серце, – порада звучала дуже смішно, враховуючи, що моє серце зараз веліло йти до Лади та сказати, що вона мені теж подобається. – Шанси в тебе є.

Костя аж засяяв зсередини.

Я любив свого молодшого брата, яким би паскудником він не виріс, і сподівався, що той справді має до дівчини почуття, якщо так палко про це говорить, і впевнений в собі. Може, йому й треба така, як Лада. Скомпенсують одне одного, а я…

Спостерігатиму. Поки що просто дивитимусь, аби Костя не накоїв біди, а як тільки він спробує нашкодити Ладі – якщо спробує, звісно, – прийду їй на захист. Ця дівчина прекрасна, тендітна і дуже ніжна, нікому не можна її ображати.

– Але май на увазі, – продовжив я, – спиш ти все ще у вітальні зі мною, а не з нею у ліжку. А то я знаю, який ти спритний.

Костя спочатку спохмурнів, але потім впевнено заявив мені:

– Я готовий! Нехай це будуть перешкоди, які нам варто з нею подолати, аби отримати винагороду у вигляді справжнього кохання.

Звучало гарно… І щиро.

Біда тільки, мені від цього було не легше.