Розділ сьомий

Руслан

Стільки обурення за ніч, скільки я почув від свого молодшого брата, напевне, я не отримував навіть акторів. То йому твердо, то йому нудно, то чому це я так рано зібрався спати… Костя був, як завжди, в своєму репертуарі.

На двері кімнати, де спала Лада, він косився хижо, але все-таки порушити її особисті кордони не зважився. Можливо, усвідомлював, що я не спостерігатиму просто збоку, а втручатимусь, та й за двері можу виставити, якщо буде дуже треба.

Зранку Костя першим пішов до ванної і застряг там як мінімум на півгодини. Ми з Ладою по черзі вмились та почистили зуби на кухні, і вона взялась готувати сніданок.

Коли мій брат, мов справжній качур, виплив нарешті з ванної, чистенький та вмитий, смакотою пахло вже в кожному куточку квартири.

– Яка ти в мене хазяйновита, – провуркотів Костя, намагаючись обійняти Ладу зі спини. – Мені дуже з тобою пощастило…

– Тримайся на відстані, бо ще злякаєш мене, і я пательню переверну, – спинила його Лада. – Не хочу обпектися чи тобі нашкодити.

– Заради кохання я готовий терпіти будь-який біль! – заявив серйозно Костя.

– А я щось не дуже. Відійди, кому кажу! – буркнула дівчина.

Брат взявся було сперечатись, але, отримавши від Лади неявний знак, що вона не надто в захваті від цієї надмірної близькості, я сам потягнув Костю за комір, відсуваючи його подалі від дівчини.

У відповідь мені дістався повний вдячності погляд.

…Коли я пішов у ванну, виглядало все так, ніби вони посварились. Коли повернувся, Костя уже щебетав, мов канарка, яку випустили влаштувати концерт, розповідав якісь небилиці про своїх друзів. Лада слухала та всміхалась.

Усмішка їй неймовірно личила, очі буквально сяяли від щастя. Може, й справді їй подобається Костя?.. Ця думка не полишала мене ні на мить, але, на жаль, чіткої відповіді ніхто, окрім самої дівчини, дати не міг.

Вона тим часом продовжувала підтверджувати свою ідеальність. У ванній впоралась хвилин за сім, а не за три години, як, наприклад, деякі мої акторки, коли їм треба прийти на репетицію на гастролях. Особливо це приємно, коли готель такий собі, до ванної черги…

Ми посідали їсти. Я намагався відволікатись всім, чим завгодно, аби не витріщатись на дівчину, брат продовжував стрекотіти, будуючи плани на день.

– Слухай, я придумав! Ми з тобою підемо на побачення просто зараз, – заявив Костя таким тоном, ніби пропонував щось просто надзвичайне. – Я покажу тобі Київ таким, як ти його ще не бачила.

– Та я його майже ніяким не бачила, – буркнула Лада.

– Серйозно! Ми можемо з тобою піти поплавати на каяках…

Дівчина схилила голову набік і поцікавилась трішки уїдливо:

– Я схожа на ту, що плаватиме на каяках? Кость, ні. Це поганий варіант. Крім того, у мене робота, я обіцяла Русланові допомогти.

– Це нечесно! – обурився брат. – Рус! Це моя дівчина, а вона проводитиме час з тобою? Ні, не буде так, я не згоден! Відпусти її, а? Не хочеш на каяки, давай гайнемо до контактного зоопарку!

Скептицизм у мене на обличчі був таким помітним, що Лада аж пирхнула від сміху.

– Щось мені підказує, Костю, що люди, емпатичніші за тебе, наприклад, Лада, не надто хочуть дивитись на тварин в клітках, – похмуро промовив я. – Крім того, у нас справді робота. Ти можеш сходити туди сам.

Яке було б полегшення!

Дивлячись на Костю і на те, як він «добре» знає свою дівчину, я навіть не відчував дуже сильних докорів сумління через те, що відчував потяг до Лади.

Навряд чи це розіб’є Костикові серце, якщо  там взагалі є що бити.

– Ну, – зітхнув Костя, – тоді навіть не знаю… Якщо ти хочеш так сильно працювати, але не хочеш проводити час зі мною… Я ще думав, тут книжкова виставка поруч, і, можливо, ти б хотіла на неї піти… стільки українських видавництв буде, зустрічі з авторами… Кажуть, має бути спеціальний стенд з мерчем, і взагалі! В мене знайома в цьому шарить, і я маю два білети у віп-зону, але якщо ти не хочеш…

Очі Лади загорілись інтересом, ба, навіть захватом. Я й сам заслухався. Якщо з каяками та контактним зоопарком було все ясно, як божий день, не поведеться Лада на таке, то книги явно були сферою її інтересів.

– Сходи, – запропонував я. – Серйозно. У нас сьогодні не дуже важлива репетиція, я буду радже гризтися за костюми, аніж працювати. Так що дам відгул. Тим паче, якщо у Кості правда є білети у віп-зону, тобі, напевне, буде цікаво.

– Бачиш! Ти теж розумієш, що Ладі це подобається! – радісно вигукнув мій брат. – То що? Ми йдемо?

Лада ще раз розгублено глипнула на мене, а тоді кивнула.

– Гаразд, – промовила вона. – Йдемо. Книги – це цікаво.

Костя променисто посміхнувся.

– Це буде найкраще побачення в твоєму житті, от побачиш! – впевнено пообіцяв він, і я стиснув руки в кулаки.

 Так. Найкраще побачення у них і якраз відповідний настрій, аби на когось наволати, у мене. Ну, принаймні, я зараз здатен витрусити костюми і все на світі з наших недолугих підрядників. Якраз у відповідному стані знаходжусь.