Розділ п'ятий

Руслан

Зосередитись на роботі, доки я думав про Ладу, було надзвичайно важко – а думав я про неї, якщо чесно, постійно. Дівчина не йшла мені з голови. Така тендітна, така ніжна і притому сильна.

Хай вона багато чого вважала своєю слабкістю, ті ж панічні атаки, але треба бути міцним горішком, аби продовжувати з ними нормально жити, боротись за те, чого хочеш, і не відступати перед складнощами.

Я не хотів тиснути, тож більше не підіймав цю тему, коли ми повернулись на репетицію. Віктор нарешті приєднався до всіх, і можна було починати.

Проте сьогодні абсолютно все вирішило піти не так.

Мені подобалось, як грала Любава. Зазвичай. Але зараз, дивлячись на дві сцени поспіль, я ніяк не міг зрозуміти, що саме йде не так.

Образ не в’язався. Щось було не так. Вона ніби тримала обличчя, як потрібно, а все одно щось не складалось до купи.

– Стоп, – махнув руками я. – Стоп! Все не так!

– Чому?! – Любава втомлено зітхнула. – Ну що таке? Коли я граю першу сцену, і все добре, на другій ти починаєш розповідати, що це неправильно. Коли граю другу сцену, як тобі подобається, то в першій все не так. Визначся вже, Руслане! То хто я? Покірна ніжна закохана дружина? Чи все-таки сувора незламна жінка? В неї настрій змінюється від пісні до пісні!

Я важко зітхнув. Для мене в мюзиклі, в лібрето та режисурі все було неймовірно логічно та складалось одне до одного в цілісну картину, проте донести до кінця розуміння своїм акторам не вдавалось.

З чоловічими партіями все добре. Проте жіночі!.. Ми мали їх в мюзиклі всього дві, і що? Жодного просування вперед.

– Любаво, ти ж читала частину книги і бачила характер цієї дівчини.

– Мюзикл – це інше, – фиркнула вона. – Він біля книги і близько не стоїть. В мюзиклі зовсім інші лінії та акценти, аніж в книзі!

Лео фиркнув. Я озирнувся на нього, показав кулака, показуючи, що краще б йому зараз мовчати, а тоді втомлено промовив:

– Акценти абсолютно ті ж самі. Просто треба їх помітити.

– Ну то поясни мені, – розвела руками Любава. – Або, не знаю! Авторку нам знайди, щоб вона пояснила, якщо вона задовольнила те лібрето і такий скачок характерів!

Якби ж я знав, де її знайти, то вже б, напевне, знайшов та привів. Мені й самій не завадило б порадитись з жінкою, що все це придумала. Може, я якусь дурню ставлю, впевнений, що воно приблизно відповідає її книзі, а вона буде обурена тим, наскільки вільно все проінтерпретовано.

– Де я тобі її візьму? – натомість прошипів я. – Народжу, чи що?! Авторка не хоче співпрацювати з нами.

– Не розумію, чому. Зірку схопила? – скривилась Валентина.

Зараз мене щось схопить. Інфаркт наприклад.

– Ні, – уїдливо озвався я, – просто вона хоче писати нові книжки, а не водитись з живими людьми, що тріпатимуть їй нерви. Дуже мудро вчиняє, між іншим. Треба й собі почати книги писати, може, хоч нерви підлікую, як вас не бачитиму!

– Руслане! – зітхнула Любава. – Ну, я правда не розумію. Поясни мені, як грати, і я зіграю. У нас в жодній виставі не було стільки проблем. А ця мов якась проклята.

Не проклята. Просто вона перша, яку я ставлю абсолютно сам-один, не лише режисер, а все на світі в одному флаконі. Власна справа – це ще ті нерви, особливо якщо треба багато працювати з людьми, а досвіду ще не маєш, принаймні, настільки.

Я вже був готовий втекти і грюкнути дверима, чого ніколи не робив раніше, аж раптом почув мелодійний голос Лади.

– Можливо, я б спробувала пояснити?

Валентина фиркнула.

– Тільки цього ще не вистачало…

Любава скептично зазначила:

– Ти не театралка.

– Ага. І не авторка, – докинув Лео якимось особливим тоном. – Але ж дівчина, до того ж романтична, і, я думаю, дуже добре знає канон книги, коли вже Руслан її привів. Правда ж?..

Я кивнув.

– Ну от. Мені здається, – Лоренці зручніше вмостився на своєму стільці, – було б добре, якби Лада спробувала подати свою інтерпретацію. Любаво, раптом в тебе щось клацне в голові, і ти зрозумієш, як це грати?

– О боже, – моя подруга закотила очі. – Гаразд. Давай. Ну, що з цією леді Ільзою не так? Що я роблю неправильно?

– Ти просто розділяєш сильну жінку і закохану дружину. Ти називаєш її покірною, проте… Це не так. Вона дивиться на Акрена такими закоханими очима і тягнеться до нього, вона слухається його слів не тому, що вона покірна. Ні, просто поруч з ним можна розслабитись і довіряти, йому не треба доводити нічого з боєм, – Лада підійшла до мене впритул, жестикулюючи в спробі щось пояснити. – Він і так погодиться з нею… Ільза вдома не випускає шипи, бо її поважають і без них. А на людях так, вона вимушена йти на загострення конфлікту, ставити всіх на місце, бо жінці в товаристві того часу дуже важко. Хто б то її слухав, якби вона не доводила все жорстко, правда?

Очі дівчини горіли захватом, і я відчув, що цей ентузіазм та інтерес до персонажки передається і всім іншим. А я…