2 (4)

Я відскочила, звісно, але легше не стало. Тепер в мене з’явилась можливість роздивитись його тіло без зайвої тканини.

Руслан був чудово складений. Стрункий, підтягнутий, просто ідеальний чоловік. Погляд ковзнув по його плечах, по грудях, потім змістився на м’язи живота, і десь на кубиках пресу я згадала, що дивлюсь кудись не туди, швиденько підвела погляд і подивилась йому в очі.

Легше не стало.

Вологе після душу волосся виявилось довшим, аніж я очікувала. Мокрі прядки обрамляли молоде привабливе обличчя, а дрібні холодні краплі падали на плечі, звідти стікали по світлій шкірі нижче, знов малюючи моєму поглядові абсолютно неправильну траєкторію.

Дідько. Ладо, візьми себе в руки!

– Вибач, – він відступив на крок назад, притримуючи рушник. – Я якось звик, що зазвичай в квартирі один, і не подумав взяти одяг… Я зараз перевдягнусь.

– Ага, – кивнула я, прикипівши до підлоги. – Я там посуд помила.

– Дякую.

– І витерла рушником, а то був дуже мокрий.

Тепер посуд сухий, а от все інше в цій квартирі – не дуже. Господи, як же звабливо виглядають ці краплі на його плечах…

– Піду я, – схаменувся зрештою Руслан і нарешті зійшов з місця.

Я дочекалась, доки він зайде до кімнати, сперлась об стінку в коридорі і сповзла по ній на підлогу, тихенько застогнавши. Що це за випробування для моїх не надто міцних нервів? Він що, спеціально дражниться? Та ну, навряд. Руслан не виглядає як людина, що так вчинятиме з жінкою.

Отже, має місце звичайнісіньке непорозуміння. І все ж, який він гарний! Добре, що я хоч на сам рушник не витріщалась.

А ще краще, що він не має звички ходити по дому без рушника. Хоча там, напевне, теж все дуже навіть гарно.

Так, знов думки не в той бік. Мій досвід у спілкуванні з чоловіками не надто великий, так що всі рушникові фантазії треба кудись сховати.

Тобто, саме зі спілкуванням з протилежною статтю в мене все добре, в колективі завжди було багато хлопців. Колеги, викладачі, однокурсники та однокласники.

От тільки з ними всіма я дружила, товаришувала або просто працювала, а не жила в одній квартирі. І не мала з ними любовних стосунків. Може, ягідка вже трохи застаріла та засохла, а годинник, як кажуть мамині родичі, клацає так, що його бамкання на все місто чути, але мені все було не до того і не до того. Аж ось вирішила розважитись та відкинути зайві обмеження.

Відкинула так відкинула.

– Ладо, з тобою все добре? – Руслан зазирнув до мене.

Волосся в нього все ще було мокре, але чоловік, на щастя, натягнув штани та футболку. Виглядало це, щоправда, не менш сексуально.

Футболка швидко стала вологою через воду, що скрапувала з волосся, і тепер обтискала його підтягнуте тіло, підкреслюючи все те, що не треба. Я ж зрозуміла, про який такий жар авторки пишуть в книжках, що він пожирає зсередини.

Гаразд, згадаємо про вроджену скромність і перестанемо так на нього витріщатись.

– Так, все добре, – запевнила чоловіка я. – Просто мені трохи незвично… Розумієш, я все своє життя прожила з батьками і не надто пристосована…

– До побуту? Треба було сказати, я б помив той посуд.

– Та ні, ні, я прекрасно вмію мити посуд! І готувати їсти, і прибирати, – запевнила я. – Просто не звикла… Ну, жити окремо. Мені зараз трохи страшно, не уявляю, як воно буде далі.

– Але додому ти не хочеш?

– Ні, – твердо заявила я. – Анітрохи не хочу.

– Слухай, це не моя справа, але… Ти від когось ховаєшся? – в його погляді загорілась підозра.

– Що? Ні! – я хитнула головою. – Руслане, тобі нема за що переживати. Я не крадійка чи щось таке. І мої батьки не шукатимуть мене з собакою, я попередила їх, що їду до іншого міста. Все в порядку. Просто мені конче необхідно отримати трохи свободи. Бо ж навіть найкраща, найміцніша клітка ніколи не може замінити свободу. Абсолютна свобода – найвища цінність…

– …І хай навіть ми не здатні її досягнути, летітимемо вперед, доки стане сили, – озвався Руслан цитатою з книги. – Завжди любив цей момент.

– Так, – видихнула я. – Можеш вважати, я намагаюсь тепер жити за переконаннями улюбленого героя. Моїй внутрішній птасі трохи не вистачає польоту.

– Зрозумів, – кивнув Руслан. – То що, ходімо слухати пісні з мюзиклу? Ти хотіла послухати?

Спочатку я хотіла погодитись, але потім зрозуміла, що не здатна зараз це все переварити.

– Я так втомилась… Можливо, ми краще подивимось щось інше? В тебе є трансляції інших твоїх спектаклів? Де ти був режисером? Чи актором?

– Є, – кивнув Руслан. – Тобі правда цікаво?

– Дуже!

– Тоді сідай, подивимось.

Я всміхнулась і швиденько вмостилась на дивані.

Хороший театр – саме те, що зараз мені потрібно. Творчість, вдягнені люди і багато-багато мистецтва…