2 (2)

– Ой, – прошепотіла я, відчуваючи, що починаю стрімко червоніти. – Вибач! Я…

Руки Руслана лягли мені на талію. Поза, в якій ми опинились, видавалась відверто непристойною, але в той же час мені зовсім не хотілось від нього відсуватись. Від чоловіка віяло стійким приємним теплом, аналогів якому я просто не могла знайти.

Але ніколи в житті я не опинялась так близько до чоловіка! Тим паче, малознайомого… Ми дивились один на одного, і я розуміла, що мушу негайно скочити на ноги та збільшити дистанцію до максимуму, але замість того хотілось нахилитись до нього ще ближче і торкнутись його вуст, відчути тепло його губ…

Господи, про що це я таке думаю?!

Я зашарілась. Щоки Руслана теж ледь помітно почервоніли, але руки продовжували міцно тримати мене за талію.

– Добре, що ти приземлилась на мене, – стиха розсміявся він. – Бо ще б пошкодила собі щось.

– Ага, – кивнула я. – Але треба якось встати. Ти не забився?

– Ні, – він весело підморгнув мені. – Я зараз в повному порядку. Радий, що вдалось тебе порятувати.

– Дякую. Ну, і… Як ми встанемо?

Руслан кахикнув.

– Ти зверху. Ти й вирішуй.

Тепер на моєму обличчі можна було розташувати каструлю і таким чином підігріти воду, так би мовити, економний підхід до витрат електроенергії. Бо я зашарілась так, що й словами не передати.

Більш спортивна дівчина зараз легенько відтиснулась би від підлоги і скочила на ноги, а тоді ще й подала Русланові руку. Але мій рівень спортивності був приблизно на нулі, і я ніколи не робила нічогісінько для того, щоб накачати м’язи. Моя робота взагалі не вимагала жодного руху, тільки сиди собі та клацай пальцями по клавіатурі, сподівайся, що зумієш розім’яти принаймні їх.

– Я дуже незграбна, – прошепотіла я. – Можливо, краще, ти встанеш першим?

– Я б з задоволенням. Але ти на мені лежиш.

– Ми можемо перевернутись, – мій голос взагалі зазвучав тихо-тихо, майже беззвучно.

– Ти впевнена?

– Ага. Боюсь, інакше буде тільки гірше, – я собі уявила, як крутитимусь, мов той вуж на сковорідці, намагаючись підвестись на ноги, і подумала, що добра з того не вийде.

– Слава джинсам, – пробурмотів собі під ніс Руслан, здається, сподіваючись, що я не чую або принаймні не зрозумію, що він має на увазі.

У мене червоними плямами пішла шия. Я цього не бачила, але відчувала, як пече шкіра, тож розуміла, що саме зараз зі мною відбувається. Секунда, і я буду мов та плямиста зміючка. Добре хоч не линяю.

Ще й замість того, щоб впиратись долонями в підлогу, поклала руки Русланові на груди. Він був струнким, але сильним: широкі плечі, під футболкою відчувались міцні м’язи. Ідеальна фігура. І це поганий момент, щоб уявляти його без сорочки!

Чомусь Кирило, який, між іншим, кликав мене заміж, не викликав у мене такого бажання. Не хотілось провести по його тілу долонями, насолоджуючись твердістю м’язів, не хотілось всотати дрібку його тепла. Зате зараз…

Гаразд, напевне, причина в тому, що ми з Кирилом не опинялись в горизонтальному положенні.

Руслан міцніше обійняв мене за талію, і, перш ніж я встигла зрозуміти, що відбувається, перевернув мене на спину. Тепер я лежала на підлозі, недостатньо холодній, аби мені перестало бути настільки гаряче від його присутності, а чоловік нависав наді мною та вдивлявся в моє обличчя.

Він не притискався до мене, застиг у планці, впираючись долонями по обидва боки від мене, і я мимоволі замилувалась сильними м’язами його рук. Це ж треба, а він геть не виглядає ведмедем! Радше великий хижий кіт. Пантера!

Довелось подумки стукнути себе по голові, щоб не простягнути долоні і не погладити його по грудях. Що це я таке собі надумала? Я ж не якась... Збоченка, яка тільки те й може, що мріяти про цього надзвичайного чоловіка. Я стримана доросла людина, що, ясна річ, не простягатиме руки до когось лише з тієї причини, що він так вдивляється в її очі.

На щастя, спокуса тривала недовго. Руслан піднявся все-таки на ноги, легко та граційно, підтверджуючи сформовану в моїх очах репутацію великого кота, простягнув мені руку, і я вхопилась за його долоню, дозволяючи себе підняти. Щоправда, знов не розрахувала інерцію і буквально врізалась чоловікові в груди. Ми завмерли один навпроти одного, забувши і про тарілки, і про Костю, про все на світі…

– Піду я, напевне, помию посуд, – хрипко промовила я. – Ти ж пригощав. Чи ти не хочеш, щоб я чіпала твої тарілки?

– Ти можеш чіпати що завгодно моє, – видихнув Руслан, а за мить додав. – Я маю на увазі, будь-що в моїй квартирі, ти тут повноцінна жителька! Тобто… Коротше, піду я, напевне, прийму душ. А то щось мені жаркувато після роботи.

– Ага, – кивнула я.

Якщо чесно, мені зараз теж дуже хотілось в холодну воду. Але я прикусила язик, вирішивши, що ця інформація точно не призначена для Русланових вух. Замість цього я відсторонилась від нього, обсмикнула свою сукню, що раптом здалась мені надто відвертою та відкритою, і ледь чутно прошепотіла:

– Так, звісно, іди.

А я постараюсь миттям посуду викинути з голови всі зайві думки, що обсідають мене, мов ті мухи.