1 (2)

Все ще лишалась ймовірність, що чарівлива незнайомка в моєму ліжку – шахрайка, і я дарма лишаю її наодинці, але я не хотів лякати її ще більше. Тому вийшов все-таки на кухню і, добувши з кишені мобільний, взявся дзвонити братові.

Спочатку слухавку він не брав. Не те щоб мене це дивувало, розхлябаність Кості була просто легендою в нашій родині. Коли я набрав номер вдруге, Костянтин нарешті зреагував. На екрані вигулькнула його фізіономія, і брат весело помахав мені рукою. Хоч би раз відповів на звичайний виклик, ні, цьому паразиту треба у відео-режимі спілкуватись обов’язково!

– Братан! – вигукнув він радісно. – Як життя?

– На голосовий виклик перемкнись, – гаркнув я. – І я тобі розкажу, як там моє життя.

Дивитись на братову фізіономію не було ні сил, ні бажання. Він просто намагатиметься повторити мій вираз обличчя, і що саме образливо, вдало… Батьки з дитинства дивувались, як ми, такі схожі зовні, можемо бути такими різними. Здавалось, одні й ті ж самі риси, однакове русе хвилясте волосся, навіть колір очей – той самий, синій. Мама любила вихвалятись нашими дитячими фото і повторювала, що ми обидва малими виглядали, «мов ті янголята».

Тільки от молодше янголя, Костя, явно планував вирушити у подорож до Сатани, причому чим скоріше, тим краще. Нахабний, непосидючий брехун. Мені ще пощастило, що у нас різниця у віці в шість років, тому сказати, що то я робив, а не він, коли його ловили на гарячому, не вдавалось. Були б ми близнюками… Можу собі уявити.

Авторитету в Костиних очах не мав ніхто, але, очевидно, тон мій звучав досить погрозливо, аби він все-таки зреагував і перейшов у голосовий режим. Я підніс телефон до вуха і зашипів:

– Що це за дівчину я знайшов у своєму ліжку?!

– Звідки я знаю, з ким ти спиш, братику… – почав Костянтин, але затнувся на півслові. – А. Це ти вже повернувся додому, так?..

– Так, любий, повернувся, – погрозливо проговорив я. – І що я там, вдома, бачу? Що в моєму ліжку спить незрозуміло хто!

– Гарнюня, правда?

– Кость! Не заговорюй мені зуби!

– Ну, Рус, сорян, – зітхнув брат. – Я думав, що ти сьогодні на роботі допізна… Не встиг попередити, що у мене для тебе є маленький сюрприз.

– Нічого собі «маленький».

– Ну вона худенька!

– Я бачу, що не товста. Але стороння людина в будинку на «маленький» сюрприз не тягне, – гаркнув я. – Хто вона? Мені вона сказала тільки, що її звати Лада і що вона твоя наречена.

– Бачиш, Рус, ти вже все знаєш!

– Якесь це дуже коротке «все», – прошипів я. – Не дратуй мене, братику. Пояснюй, що це за дівчина, звідки ти її вип’яв та що вона забула у мене в квартирі? І де тебе самого чорти носять, чому ти лишив її тут одну?!

Судячи з тривалої паузи, я мав зараз почути просто-таки неймовірну оповідку про пригоди свого любого братика. Його мовчанка мені вже заздалегідь не подобалась.

– Костянтине, не здумай кинути слухавку.

– Та я не кидаю! – видихнув він. – Я підбираю слова, ну… Як би це так, щоб тебе не шокувати… Гаразд. Я тут на днях з друганами метнувся до Вінниці і там з нею познайомився. Вона, здається, з якогось села, я не уточнював. Ми зіткнулись в клубі. Я спробував підкотити, бо ж сам бачиш, дівчина симпатична. Думав, поїдемо до неї… А вона коротше мені заявила, що не така, і взагалі, шукає одного-єдиного і на все життя та на випадкові зв’язки не розмінюється.

– Отже, ти вряди-годи знайшов хорошу дівчину і вирішив заморочити їй голову.

– Чого одразу заморочити! – обурився Костя. – Коротше, якось слово за слово, і я ляпнув, що готовий просто зараз взяти її за дружину і покликав її з собою до Києва. Я вночі був, ну, трошки…

Я кахикнув.

– Не трошки. Гаразд, я був добряче не при тямі, – зізнався брат. – І ми поїхали до Києва. А як доїхали, я вже трохи того, адекватнішим став. А вона на мене дивиться закоханими очима. От шо мені було робити? Я просто привіз її до тебе додому, дочекався, поки вона засне, і пішов. Все. Сорян, сорянчик, я не встиг тебе попередити, що вона там є…

Прекрасна ситуація. Отже, цей ненормальний привіз дівчину до іншого міста, наобіцяв їй одружитись, а тепер дав задню.

– Братан, я розгубився, – продовжив Костянтин. – І не знаю, що мені робити. Вона класна, і я подумав, може мені й правда на ній одружитись? Ну типу, кохання з першого погляду і таке інше. А з іншого боку, раптом ці почуття – омана? Мені треба час все зрозуміти і добре обдумати, що робити далі. Того я поки поїхав. Телефон вимкну, можеш не дзвонити.

– Чекай, – гаркнув я. – Що значить ти вимкнеш телефон? А з нареченою мені твоєю що робити?!

– Ти старший, розумний. Ти розберешся, Рус.

А потім Костя вчинив так, як в принципі робив завжди. Кинув слухавку і вимкнув телефон.

___ 

Вітаю у моїй новинці! Ця ідея чекала на свій вихід уже півтора роки, і ось, нарешті до неї дійшла черга. Сподіваюсь, вам прийдеться до смаку історія Руслана та Лади!

Чекатиму на ваші перші враження. Що думаєте про нашу героїню? А про Руслана? Ну, і наостанок, що думаєте про Костю (попросила б його не лаяти, але навряд чи вийде).