Розділ 8. Підготовка

Альберт

Ранок приходить з дивним відчуттям… розслабленості. Розплющую очі і лежу ще кілька хвилин просто дивлячись у стелю. Роздивляюся геометричні білі фігури, які зображені на тлі матового дзеркала. Простора спальня наповнена сонячним світлом. Вікно на всю ширину стіни виходить на схід, тому перші промені завжди попадають до моєї кімнати.

Так дивно нікуди не поспішати. Лежу і слухаю тишу. Чутно тільки приглушені віконним склом звуки вітру і спів ранкових птахів. Я вже й не згадаю, коли міг собі дозволити собі отак просто полежати в ліжку. Вдихаю на повні груди і задоволено потягуюсь. Але байдикувати я не звик. Встаю з ліжка, натягую на плечі шовковий халат. Електронний годинник на тумбі показує шосту тридцять. Звик починати день в цій годині. Вже кілька років поспіль прокидаюся без будильника саме в цей час. Не дивно, що і сьогодні день почався за звичним графіком. Зав’язую пояс халата і босоніж йду на низ. Мармурові сходинки приємно віддають прохолодою.

— Доброго ранку, — зустрічає мене Софія Іванівна біля поруччя. Легка привітна усмішка торкається її тонких губ. — Ваша кава чекає на вас в обідній залі.

— Доброго ранку і дякую, — киваю їй. — Все готово до приїзду дівчат?

— Так, Альберте Яновичу.

— Чудово.

Залишаю покоївку у вестибюлі, а сам крокую повз крислату пальму до обідньої кімнати. Довгий стіл на дванадцять персон вже сервірований для сніданку і чекає моєї появи. Підходжу до голови стола, сідаю на м’який стілець. Беру порцеляновий чайничок зі свіжозвареною кавою і наливаю собі гарячого напою. Додаю кубик рафінаду і неквапливо розмішую цукор срібною ложечкою.

— Альберте Яновичу, подавати сніданок? — з кухні заходить повненька Анна, моя талановита кухарка.

— За годинку, — дарую їй усмішку. — Що у нас сьогодні? — роблю ковток кави.

— Млинці з кленовим сиропом і лохиною зі збитими вершками, — відповідає Анна і її очі світяться від задоволення. По ній завжди помітно, як вона обожнює свою справу.

— Звучить спокусливо, — беру чашку з кавою і підводжуся з крісла.

— Візьміть круасан до кави, Альберте Яновичу, не ходіть голодні.

— Ох, Анно, як я можу вам відмовити, — хапаю з тарілочки хрумкий круасан і із задоволенням з’їдаю його. — Моя мама б вам премію виписала за те, що піклуєтесь про мене, — кажу жартома і залишаю жінку з піднесеним настроєм і сором’язливими рожевими щічками у кімнаті.

Виходжу на терасу. Приємне ранішнє тепло і ледь відчутна прохолода ночі змішалися між собою. Ще трішки і спека стане повноправною володаркою сьогоднішнього дня. Споглядаю на парк, що видніється неподалік від будинку. З тераси дуже гарно видно, з якою геометричною точністю зроблені всі доріжки і як рівнесенько висаджені, немов під лінієчку, кущі мирта і низькорослі декоративні дерева. Милуючись природою допиваю каву.

За звичкою йду до тренажерної, де пів години впріваю на біговій доріжці і ще двадцять хвилин роблю силові вправи. Потім приймаю душ, одягаюся в легкі парусинові шорти і широку білу бавовняну сорочку. Навіть мій одяг сьогодні не такий офіційний, як завжди. З апетитом снідаю смачнезними млинцями, подумки дякуючи богу за неймовірно талановиту Анну.

Що ж. Час познайомитися з моїми майбутніми гостями. Йду в кабінет, де залишив вчора портфоліо. Вмощуюсь в крісло і починаю роздивлятися фото дівчат. Всі красуні, як на підбір. Хмикаю. Наче не я їх обирав.

Беру анкету першої учасниці:

Каріна, 27 років, веганка і фітнес-тренер. Пряме каштанове волосся до плечей з грайливою гривкою до брів.

Наступна Світлана, 24 роки, розлучена мама дівчинки, власниця весільного салону. Коротка асиметрична стрижка і яскраві пасма одразу привертають увагу до неї.

Дивлюсь на фото Віолетти. Їй 23 роки. Вона широко всміхається на фото, а кучері додають їй харизми. Знаю, що вона живе за рахунок чоловіків з товстим гаманцем, але її шарм підкорив мене.

Орися обожнює співати і любителька високої кухні, працює шеф-кухарем. 28 років. Невже зможе затьмарити мою Анну? Дівчина трішки в тілі, така собі булочка, але дуже апетитна. І голос у неї лагідний.

Наступне фото викликає захват. Мулатка Саманта дивиться поглядом тигриці, а фігура просто відпад. Ще й східні танці викладає. Шикарна жінка 29 років.

Брюнетка Богдана любить активні види спорту, особливо перегони. Гонщиця. Карі очі палають азартом. Як така тендітна й худенька дівчина може любити адреналін?

Руденька Ірма сяє на фотографії. Одразу помітно, що вона професійна фотомодель. 28 років. Задивляюся на повні губи з червоною помадою. Гарненька.

Розглядаю анкету Поліни. Овва, вона медсестра? А ще бьюті-блогер. Розлучена. По фото і не скажеш, що їй 31 рік. Без дітей. Здається, я її бачив в якійсь соцмережі.

Хто наступна? Таїсія. Приголомшлива білявка, довге волосся, 25 років. Спокусливі губи, ноги від вух, ясні блакитні очі. Власниця елітного салону краси. Дуже ефектна дама.

Але тут бракує десятої учасниці. Ліри. Я навіть нічого про неї не знаю. Дідько!

Цікаво, чи є серед цих дівчат та, на кого чекала Ліра? Треба уточнити у Стаса.

Беру телефон і набираю номер друга. Він ледь не одразу відповідає.

— Так, бос! — голос сповнений ентузіазму.

— Привіт, Жарко. Ти вже в офісі?

— Звісно, бос. Ще дев’ятої не було, як я приїхав. Можеш у своєї секретарки запитати, якщо не віриш.

— Стасе, в кабінеті камери стоять, які у мене на комп’ютері транслюють в онлайн режимі все, що там відбувається. Ти мені краще скажи: Ліра Стей заповнила анкету на участь? Підписала заяву?

— Ага, — веселим тоном каже Жарко і я уявляю, як він давить либу на всі зуби в цей момент. Від його відповіді я і й сам стаю веселішим. Радію, що Ліра все-таки вирішила залишитись на проєкті.

— А чого я ще досі її не бачив? — змінюю тон на вимогливий.

— Даруйте, бос. Зараз все буде. Вже кидаю на пошту копію анкети і заяву, — голос Стаса стає таким стурбованим і діловим, що я тихо пирскаю від сміху.