Розділ 5. Рішення

Ліра

Коли я йшла з подругою на її якийсь там черговий кастинг, то й подумати не могла, що стану однією з тих, хто боротиметься за серце найбажанішого чоловіка. Тепер я претендентка на роль нареченої мільярдера Вороніна. Досі не можу усвідомити цей факт.

Він крутий бізнесмен, владний і впливовий багатій. Йому потрібна слухняна красива лялька, та, хто буде робити все, що він скаже. Такі, як Тая, йому до пари. Не можу зрозуміти, навіщо йому я.

— Ви — Ліра?

Підіймаю очі на дівочий голос. Переді мною стоїть білявка мого віку в такій самій уніформі, яка була у тієї, що сиділа в актовому залі.

— Так, — киваю.

— Вам потрібно заповнити заяву на участь. Пройдемо до столика, — вказує рукою до того стола, де я брала пляшечку з водою. За ним сидить та дівчина, що так люб’язно врятувала мене від задухи.

Киваю і йду за слідом. Білявка сідає за стіл, бере лист А4 і простягає мені.

— Заповніть кожен пункт, будь ласка, — ввічливо каже і наостанок трішки всміхається.

Пробігаю очима текст. Прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, освіта, основний вид зайнятості і таке інше. Стандартна нудна анкета. Присідаю на стілець і беруся до справи. Роблю, як казала дівчина — заповнюю всі пункти і менш ніж за десять хвилин віддаю їй. Слідом підписую заяву про згоду на добровільну участь у проєкті.

— Це все, — вона бере щойно заповенені мною папери, переглядає їх, а потім кладе до теки. — З вами зв’яжуться впродовж двох днів. Не забудьте особисті речі.

Речі! Дійсно! Я забула про Таїні речі. Блін!

— Дякую! — як вжалена підстрибую зі стільця, а очі дівчини округлюються від подиву. — Бувайте! — вигукую на емоціях і швидко йду до дверей.

Боже, мені зовсім вилетіло з голови! Сподіваюсь, її жакет і сумочка залишились там, де я їх поклала.

Ледь не біжу до вестибюля. Серце від надмірного хвилювання аж заходиться. Це буде завал, якщо щось пропаде! Тая поклалася на мене, а я — як та роззява! Про все забула! Від сорому починають палати щоки.

У вестибюлі значно поменшало дівчат. Вже не так жваво і людно, як було ще годину тому. Залишилось людей тридцять, а то і менше. Серед присутніх Таї немає. Звертаю погляд на підлогу, де я стояла. Від душі відлягає, коли я бачу знайомий жакетик і сумочку. Підбігаю до того місця, де я була, коли мене закликали до зали. Підіймаю Таїні речі і полегшено зітхаю. Слава богу, все минулося!

Тепер ще б взнати, де сама Тая.

Виймаю телефон зі своєї сумочки і пускаю виклик подрузі. Хмикаю, коли з нетрів її сумочки починає грати мелодія. Ну, звісно. Вона залишила ж свій телефон тут! Завершую дзвінок і розвертаюся. Знову оглядаю присутніх тут дівчат. Рожевої сукні ніде немає. Піду пошукаю її на вулиці. Може, в автомобілі сидить?

Підхоплюю Таїну сумочку і жакет й крокую на вихід. Біля купки з п’яти гламурних краль трохи сповільнюю хід. Судячи з сумних виразів облич дівчат, відбір вони не пройшли. Краєм вуха чую їхню розмову, яка мене зацікавлює.

— І чого це кастинг закінчився передчасно? — фиркає довговолоса брюнетка.

— Воронін такий козел! Навіть не глянув на всіх! — обурюється інша. — А нові умови як вам? Мільйон!!! Це ж шалені гроші! Пощастило тим, хто пройшов кастинг.

— От-от! Знехтував більше сотнею дівчат! — у відчаї каже третя. В її голосі чутно жахливе розчарування. — А може серед них залишилась та, що послана йому долею!

— Мені дуже образливо, — вже за спиною чую жалібний плаксивий голос. — Закликали якусь дівчину і після неї він більше нікого не дивився!

Оце так! Так от воно що! Ці дівчата навіть не попали на кастинг. Намагаюся не показувати своє здивування, але брови самі вигинаються в дуги. Очманіти просто!

Альберт зупинив відбір одразу після мене? Навіть не знаю, як реагувати. Дивне відчуття переваги над іншими і приємний смак тріумфу вперше смакує солодко на язику. Звідкись у грудях з’являється скромне відчуття радості.

Відкриваю важкі двері й виходжу на сутінкову вулицю. Повітря вже насичилось прохолодою. Не можу стримати усмішки. Сіро-фіолетові кольори зафарбовують небо. Сонце сховалося за горизонт, притих пташиний спів. Ліхтарне світло тьмяно видніється в ледь помітних сутінках.

Роздивляюся по сторонах і нарешті помічаю знайому фігурку. Тая стоїть в компанії чорнявої кучерявої дівчини і щось активно обговорює. Підходжу до них ближче.

— Привіт! — зупиняюся поруч. — Твої речі, — простягаю їх подрузі. —  А я тебе скрізь шукаю.

— О, та я на тих емоціях не знаю що зі мною робиться! — пищить Тая. — Мене взяли! Уявляєш?! — вона починає тупотіти від радощів ногами, аж підбори цокають. Кидається мені на шию і починає стискати.

— Вітаю, — ледве кажу, бо подруга перекрила мені кисень своїми міцними обіймами.

— Ой, я така щаслива! — відсторонюється Тая, а я полегшено зітхаю. Нарешті я знову можу дихати.

— Тримай, — подаю її сумочку і жакет.

— О-о-о, — закидує голову подруга і видихає. — Нарешті я покурю. Ще й досі не можу прийти до тями, — бере з сумки пачку цигарок і підпалює. Видихає хмару диму. — Ооох, аж легше стало. Я так перенервувалась, що мною аж трясло.

Видушую з себе усмішку. Поки подруга теревенить, я думаю тільки про одне: як я маю їй сказати, що я теж пройшла кастинг.

— О, Ліра, знайомся. Це — Віолетта. Вона також одна з учасниць.

— Дуже приємно, — дивлюся на нову знайому. Її кучері грайливо стирчать і затуляють чоло. Масивні кульчики прикрашають вуха. Червона помада на тлі чорного волосся створює сексуальний образ. І одягнута вона модно. Красива дівчина. Ефектна.

— Мені теж, — швидка усмішка торкається червоної помади і одразу зникає. — Дівчата, мушу бігти! Була рада знайомству. До зустрічі, Тая! — махає рукою з довгими червоними нігтями і йде до крутого автомобіля, який щойно під’їхав і зупинився позаду нас. За кермом сидить чоловік, дивлячись на якого одразу розумієш, що це точно не її брат і тим паче не тато.