Розділ 4. Підсумки

Альберт

Вона подумає?!

Ошелешено дивлюся Лірі в слід.

Та тут кожна ладна на все, аби стати однією з обраних. А ця: “Я подумаю”! Її відповідь дає хід незрозумілим емоціям. Дика суміш з обурення та захопленістю викликає подив? Таке взагалі можливо?

Сказати таке мені, Альберту Вороніну, власнику великого медіахолдингу! Дещо шокований Ліриною зухвалістю. Можливо, я поспішив, вирішивши внести її кандидатуру в список учасниць? Чи це слова Стаса дали мені поштовх вчинити так необдумано?

Хоча я ніколи не дію спонтанно. Я зробив з невеличкої фірми потужний бізнес. Ночами не спав, віддаючи усього себе, цілодобово пропадаючи на роботі. У мене під керуванням високопрофесійні працівники. Я укладаю багатомільйонні проєкти, угоди і маю стабільні доходи, які тільки йдуть вгору.

Я — акула бізнесу.

Але конкретний профан у всьому, що стосується стосунків.

З двадцяти років пахаю на себе, будую бізнес. Досяг навіть більшого, ніж очікував. Просто йшов вперед і не зупинявся. Тепер в моєму розпорядженні потужний медіахолдинг, який налічує кілька телеканалів і радіостанцій. Я можу собі дозволити відпочинок у будь-якій країні світу, брендовий одяг, дорогі авто і інші круті витребеньки за великі гроші. Життя вдалося. Крім одного нюансу: я випав з того човна, який пливе у бік стабільних стосунків і сім’ї. Швидкі знайомства на одну гарячу ніч не рахуються. Тих дівчат я використовував для задоволення певних потреб. Де я маю познайомитися з дівчиною, з якою захочу будувати сім’ю? Поняття не маю. Хапати за руку на вулиці чи йти в парк і сидіти на лавочці в очікуванні самотньої дівчини, яка вийшла на прогулянку. Так я на маніяка буду більше схожий. Не вмію я розсипатися компліментами, залицятися і витрачати час на різні романтичні дурнички. Бізнес такого не вчить. Тому і організував відбір дівчат на посаду нареченої. Такий собі конкурс на вибування. Що з того вийде — одному Богу відомо. Та й вже якось не пасує голові правління в мої роки ходити неодруженим. Тридцять сім як-не-як.

До зали повертається Жарко. Він швидким кроком йде до мене.

— Я все зробив, бос, — відхекується, як після пробіжки. — У дівчат там сталася істерика, коли вони почули новину про мільйон.

— Час завершувати це дійство, — потираю долонею потилицю. — Досить з мене й десяти кандидаток.

Розвертаюся і йду до столу. Стас слідує за мною. Стає поруч, чекає, що ж буде далі. Сідаю в крісло, спираю лікті в стільницю й беру в руки портфоліо. Переглядаю всі по черзі. Тут дев’ять дівчат. Різні, саме ті, які припали мені до душі. Але Ліри серед них немає. А я б хотів знати, чим вона захоплюється і чим займається. Де працює, на кого вчилася. На відміну від інших дівчат, про яких я маю всю інформацію, вона для мене — темна конячка.

— Стас, поки я обиратиму собі пару, займатися справами фірми будеш ти, — кажу не дивлячись на свого помічника. Розглядаю дівчат на фото. Але чую, що він дихати перестав від цієї новини.

— Берте, я не… — хоче щось відповісти, та я підіймаю руку в повітря і він правильно розуміє мій жест — замовкає.

Відкладаю фото дівчат.

— Будеш звітувати мені щоранку і щовечора, — відкидаюсь на спинку стільця і тільки тепер дивлюсь на свого друга. Закладаю руки на грудях. Він аж зблід. — Не дай боже, ти утнеш якусь хрінь. Я не подивлюся, що ти мій друг, — мій голос в порожній залі звучить загрозливо і небезпечно.

— Ти що! Та я ніколи… Та щоб я…

— Ти зрозумів мене? — не звожу погляду з отетерілого обличчя Стаса.

— Так, — киває. Тягнеться рукою до шиї, але він сьогодні у звичайній футболці. Хмикаю. Перенервував Жарко, аж забув, що не в сорочці.

— А тепер йди і скажи, що кастинг завершився, — заплющую очі і потираю перенісся. Досить з мене оглядин. — На сьогодні все. Можеш бути вільний. До завтра.

— Бувай, Берте, — голос друга ще й досі схвильований. Чую, як віддаляються його кроки, потім зачиняються двері і я залишаюся у великій порожній залі сам.

Я втомився.

Не тільки за сьогодні, а взагалі.

Щодня я зариваюся в договори, веду перемовини, їжджу на зустрічі. Офіс став для мене другим домом. Чи може першим? Так, в мене є купа підлеглих, але я не звик пускати все на свій хід. Моя рука завжди на пульсі і про мій сталевий характер на фірмі ходять страшні чутки. Я вимогливий до себе і відповідно вимагаю повної віддачі від інших.

Але все це стосується бізнесу.

Який я у стосунках?

Цього ніхто не знає. Навіть я. Бо їх у мене ніколи не було.

Набираю повітря повні груди і поволі видихаю. З мільйоном я зробив дурницю. Тепер не бачити мені щирості від дівчат. Хоча… Хмикаю і усмішка застигає на кутиках губ. Яка може бути щирість, коли ти йдеш на кастинг до багатія на роль нареченої? Гадаю, що всі, як одна вважають, що я шукаю собі слухняну ляльку. Неважливо кого, лишень щоб красиву і покладисту, щоб на фото для ЗМІ гарно виходила. Я можу дозволити собі посадити поруч з собою будь-яку дівулю і відвідувати з милою маріонеткою потрібні для мого статусу заходи. Та чи потрібне мені таке щастя?

Знову повертаюся думками до Ліри. Добре, що я знайшов її. З нею має бути цікаво.

Розплющую очі, беру портфоліо і розкладаю прямокутником на столі. На мене дивляться дев’ять красивих дівчат. Чи є серед них та, яка зможе відкритися і закохатися в мене, не дивлячись на мій статус і статки? Схиляю голову на бік. На своє питання я отримаю відповідь згодом. І не довго доведеться чекати.

Згрібаю теки й беру їх під паху. Час додому. Встаю і направляюся до заднього виходу. Прохолодний тихий зал змінює теплий червневий вечір зі звуками природи. Над містом розкинулась чорна шаль з дрібними блискітками перших зірок. Під ліхтарями пурхають нічні мотилі, а трошки далі над чорними деревами шугає пара кажанів. В траві десь в стороні цвіркуни співають свою нескінченну пісню.

Йду до авто і жалкую, що не викликав особистого шофера. Краще б Ігор крутив баранку, а не я. Знімаю свій улюблений спорткар з сигналізації. Не встигаю сісти, як починає грати телефон. Кладу теки на сусіднє сидіння й виймаю телефон. В цій годині ніхто по робочим питанням не дзвонить. Це може бути або мама, або Тереза. Але мала ще спить, скоріш за все. На Гаваї зараз ранок.