Розділ 3. Авантюра

Ліра

Дивлюся у глиб зали і намагаюся роздивитися в темряві, хто там сидить за столом. Мені в очі світять лампи і від цього я мушу мружитися. По голосу я вже зрозуміла, що серед людей є мій новий знайомий, а інших двох людей бачу лишень силуети. Здається, там ще один чоловік і дівчина. От тільки хто вони?

Альберт підводиться крісла і неквапливою, але впевненою ходою, йде до мене. Гублюся від ситуації. Що він собі вигадав? Для чого мене вписувати в список учасниць?

— Що за жарти? — насуплююся.

— Хочу, щоб ти стала однією з претенденток на роль моєї нареченої, — простягає руку. — Альберт Воронін. Хоч ми вже і знайомі, але так більш офіційно, — підморгує.

Воронін?! Той самий Воронін, про якого мені всі вуха продзижчала Тая?! О, боже! Вона мене вб’є. Точно вб’є, коли взнає, що я серед учасниць. Цього не можна аж ніяк допустити!

— Дуже приємно, — тисну руку і якось нервово всміхаюся. — Ліра Стей. Але я тут не для того, щоб боротися за твоє серце. Я не зацікавлена в стосунках. Вибач, але ти не на мій смак.

Що я мелю?! Нащо ляпнула про свій смак? Божеее…

То все нерви. Казала перше, що приходило в голову. Погана відмазка вийшла. Але вже нехай. Я не маю попасти сюди. Хоч цей чоловік і сподобався мені там, на вулиці, але я тоді і не підозрювала, що це сам Альберт Воронін!

Помічаю, що він здивований моєю відповіддю. А я від хвилювання стискаю кулачки.

— Он як?

— Так. Я ж казала, що мені не треба нічийого серця, — вже трішки впевненіше кажу, хоч насправді вже так не думаю.

— А як щодо мільйона? — так просто заявляє, наче такі гроші для нього — дрібниця. Ах, звісно! Я ж забула, що переді мною — мільярдер!

Від подиву відкриваю рота.

Слова сказати не можу. В голові ажіотаж з думок. Мільйон! Він запропонував мені мільйон, аби тільки я залишилась! Хіба таке можливо?!

Серце стрибає в грудях, а я намагаюся тримати спокій.

Як просто бути мільярдером. Захотів — запропонував мільйон. Поки намагаюся прийти до тями, Альберт віддає наказ своїм помічникам. Чоловік виходить з-за столу і кивком кличе за собою дівчинку-помічницю. Вони квапливими кроками йдуть з зали, а я залишаюсь з Альбертом на одинці. 

Підходить ближче. Він набагато вищий за мене. А ще він впливовий і нереально багатий. Все в його постаті говорить про владу і силу. Навіть його аромат парфумів говорить про домінацію і господарювання. Вдихаю аромат чорного перцю і ладану. Голова йде обертом від хвилювання. А Альберт тим часом роздивляється мене з цікавістю. Запихає руки в кишені і чекає відповіді.

— Ну, так що? Як тобі такі умови?

Боюся навіть ворухнутися.

Мозок судомно обирає кращий варіант.

Якщо ще хвилину тому я була так-сяк впевнена у своїй відмові, то тепер упевненість згасла. Чи потрібні мені такі гроші?

Так.

Я давно мрію відкрити свій куточок, де буду надавати послуги з манікюру. Набридло працювати на Таю. Деколи здається, що вона використовує мене. Але я жену ці думки геть, якомога далі. Ми ж подруги. Коли вона відкривала салон, то одразу сказала, що я буду працювати у неї. Я тоді так зраділа. Деколи між нами з’являються непорозуміння. А ще те, що вона — начальниця, а я її підлегла  — дуже псує нашу дружбу. Я вже неодноразово замислювалася над тим, щоб звільнитись. І все частіше думаю над тим, щоб відкрити щось своє.

Але заробити на власну справу, працюючи на когось, ніколи не вдасться. Треба брати позику і ризикувати. Тут вже справа за фортуною: повезе чи ні. Піде бізнес чи прогориш. Тільки-от кредит на мені й так висить — за оплату навчання. Тато попав під скорочення, пішов на сторожку. Мама працює на ринку, продає овочі й фрукти з лотка. Якось так сталося, що не було грошей оплатити навчання за останній рік в університеті. Звідси і кредит.

Альберт пропонує мені легкі гроші. Просто треба стати однією з претенденток на роль його нареченої. І якось протриматися до фіналу. Не легко буде боротися з такими, як Тая. Я бачила дівчат у вестибюлі. Там є на кому око затримати. Але ж нюанс в тому, що Альберт особисто мене запрошує. То ж у мене є перевага серед інших. Хіба ні?

— Ну, то як? Приз в один мільйон тебе влаштовує? Накупиш собі цілу купу крем-брюле.

Гадаю, потрібно випробувати свою удачу. Тая оскаженіє, коли взнає. Затягую повітря в легені і киваю.

— Добре. Я залишуся.

— Ти така меркантильна, Ліро?

Так і знала, що він так подумає.

— Якщо ти вирішив мене залишити серед учасниць, то тобі доведеться взнати мене ближче, перш ніж робити поспішні висновки.

— Погоджуюсь, — в його чорних очах горить вогонь цікавості. — Заповни анкету учасниці, будь ласка, — киває головою кудись за мою спину. Озираюсь і бачу там ще одні двері. — Там на виході до тебе підійдуть.

— Добре.

— Тобі буде потрібно підписати угоду, — каже доволі серйозним тоном. Він далеко не такий, який був на вулиці, коли ми вперше спілкувалися. Схоже те, що стосується договорів, робить Вороніна холодним бізнесменом.

— Я подумаю ще, чи дійсно мені варто пристати на твою пропозицію, — розвертаюся і крокую на вихід. Дуже стараюся йти впевнено, хоча в самої колінця тремтять.

Спиною відчуваю, що Воронін свердлить мене поглядом. Але я не озираюся. Тримаю голову рівно, а плечі розправлено. Лишень коли виходжу з зали і опиняюся за дверима заплющую очі і шумно видихаю. Від хвилювання впріли долоні й пересохли губи. Страшенно хочеться пити. В цій частині вестибюля людей практично немає. Помічаю столик неподалік, за яким самотньо сидить дівчина. Йду до неї.

— У вас є вода? — хрипко питаю. Прочищаю горло. Дівчина киває і простягає закорковану маленьку пляшку мінералки.

Відходжу трохи убік і жадібно ковтаю воду. Видихаю. Стає трохи легше. Фуух. Що ж це зі мною? Ще ніколи не втрачала голову від чоловіків. А, ну дійсно. Бо чоловіків у мене досі не було. А тут сам Альберт Воронін поклав на мене око. Знову кидає в жар від спогаду про жагучого брюнета. Треба щось з собою робити. Якщо я так реагуватиму щоразу, як він буде поруч, я довго не протримаюсь серед учасниць і першою піду з речами на вихід.