Уляся Смольська
"Наречена мільярдера"
Дана книга являє собою художній твір. Всі імена, образи, місця і події є плодом авторської уяви або були використані без умислу. Можлива схожість з реальними людьми, як живими, так і померлими, місцями дії або подіями є результатом сугубо випадкового збігу обставин.
Ліра
— Слухай, може піди сама? — несміливо пропоную подрузі. Знаю, що Тая зараз почне обурюватися. В мене немає бажання сперечатися з нею, але й саму її не охота відпускати.
— Ти знову за своє? — Тая надуває й так надуті губи. От навіщо вона зробила собі ті ін’єкції? Мала нормальні губи. Ні, їй закортіло їх збільшити. Коли дивлюся на неї, завжди думаю, що її бджоли покусали. Я хоч і працюю в сфері б’юті процедур, але в себе жодні голки пхати не збираюся.
Сьогодні вона знову змушує мене піти з нею кудись. Я не вслуховувалась, куди вона зібралася цього разу, бо якраз робила чистку нігтів клієнтці, яка дуже не любить, коли майстер балакає. Інга Зіновіївна жінка в роках і краще я посиджу деякий час мовчки, ніж буду вислуховувати її бурмотіння яка невихована молодь пішла і якими були дівчата в її молоді літа. Тому на запитання Таї “Підеш зі мною?” промимрила тільки “угу”.
А тепер, коли у мене знайшлася вільна хвилинка, я можу поговорити з подругою і розпитати, що вона задумала на цей раз.
— Куди ти на цей раз зібралася?
— Хочу багатого жениха здобути. Мільярдера, — її блакитні очі світяться від захвату. Ще трішки і я побачу в її зіницях значки долара.
— Тобі треба було відкривати заправку чи СТО, а не салон краси. Там точно зустріла б якогось чувака з машиною.
— Елітний салон краси, — Тая робить наголос на слові “елітний”. — І не хочу я якогось чувака з машиною. Мені потрібен олігарх!
— Можна подумати, щось зміниться, якщо ти скажеш “елітний” більш виразніше, — закочую очі. — Мужиків тут й так не додасться!
— Слухай, Ліро! Не псуй мені настрій! — фиркає Тая. — До нашого салону ходять багаті мами, у яких є такі ж багаті синочки. І взагалі, ти мені зуби не заговорюй. Йдеш після роботи зі мною і крапка!
Зітхаю і замовкаю. Таю не перемогти. Вона якщо щось вбила собі в голову, то позбутися тієї ідеї-фікс нереально. Ще й не дуже посперечаєшся, якщо вона по сумісництву ще й моя начальниця.
— От і чудово! — тріумфально каже вона, радіючи своїй перемозі. Зрештою, що такого може трапитися? Вкриюся шаром нудьги на годинку-другу, а згодом поїду додому.
Після роботи переодягаюся з уніформи у власний одяг. Я, як завжди, в блакитних джинсах і білій бавовняній футболці з принтом на грудях “Йди до біса!” (тільки на англійській мові). На ногах зручні кросівки, на плечі бовтається сумочка з усілякими дрібницями. Поряд з Таєю я виглядаю, як товар із секонд-хенду. Бо вона на підборах, у яскравій короткій малиновій сукні, що лежить спокусливо по фігурі. На плечах недбало бовтається жакетик. Та й на додачу великі блискучі губи й довгі розпущені коси привертають увагу до її красивої зовнішності.
Тая підганяє свій червоний автомобіль і чекає, поки я займу місце в ньому. Авто гідне своєї власниці — таке ж вишукане і дороге на вигляд. Вона з обличчям знавця скеровує авто у потрібному їй напрямку, а я просто змушена сидіти і дивитися у вікно. Вона знає куди треба, а мені байдуже. Я додому хочу. Спина ниє від постійного сидіння за столиком. Сьогодні мала клієнток більше, ніж зазвичай. Навіть не знаю, як мені вдалося впихнути їх всіх в мій щільний графік. Та й ще зробити якісний манікюр і задовольнити всі їхні примхи.
Зупиняємося біля пішохідного переходу і чекаємо зелений.
— От би мені твоє ім’я, — зненацька каже Тая і дивиться на мене.
— А чим твоє тебе не влаштовує? — дивуюся з її зізнання. Не думала, що подруга мені заздрить.
— Та ти порівняй: Тая Попадюк і Ліра Стей! Ясно, що твоє ім’я і прізвище звучить крутіше. Як якесь американське. А моє — це фігня повна. Якби можна було взяти псевдонім в реальному житті, я б хотіла мати щось схоже на твоє.
Тая вродою вдалася ліпшою за мене. Принаймні, я так вважаю. Бо на фоні моєї звичної зовнішності Таїсія має вигляд справжньої світської левиці. Довговолоса білявка, з виразним обличчям, гладкою шкірою і ногами від грудей, яка завжди при макіяжі і в стильному одязі. Перша красуня, модель для журналу, яка всіма силами намагається попасти у вищі кола спілкування. Туди, де крутяться гарні гроші і такі ж гарні чоловіки.
В нашому тандемі я та сама “страшненька” подруга. Не те, щоб я дійсно була страшком чи опудалом. Просто у мене звичайна зовнішність, не прикрашена гіалуроновою кислотою, татуажем губ, нарощеними віями і фарбованими бровами. У мене все своє, рідне. Як то кажуть, чим бог нагородив те і маю. Русяве в’юнке волосся до плечей, сірі очі, маленький носик, кругле обличчя. Нічого надзвичайного.
Але мені й так нормально. Перекроювати своє обличчя і тіло заради того, щоб вполювати жениха з товстим гаманцем я не збираюся. Я ще й боягузка страшенна. Як побачу голку — одразу непритомнію. Досі не ношу сережок, бо лячно вуха проколоти. А от Тая не така. Вона ходить на ті всі ін’єкції як на свято. Їй здається, що після кожної процедури її мрія про багатенького жениха стає на крок ближчою.
— Не вигадуй, — намагаюся заспокоїти її. — В тебе гарне ім’я, рідкісне. А прізвище завжди можна змінити. Дівчатам в цьому плані пощастило більше, ніж хлопцям, — всміхаюся.
— Ну, це так, — вже більш впевненіше відповідає вона і змахує довгим волоссям. — В мене дійсно красиве і незвичне ім’я. Я ж не якась там Наталка чи Оксана, яких повно, — радісно каже Тая.
На світлофорі вмикається зелений і ми рвемо з місця так, що моя спина втискається в спинку сидіння.
— А з прізвищем ти маєш рацію, Ліро. Як тобі: Таїсія Вороніна? Звучить, правда?