Розділ 10 Два сонця

Повернувшись додому, мені дуже захотілося ще раз спробувати помедитувати. Цього разу я не стала тягнути портативний проєктор із кристалами до кімнати, а просто відчинила навстіж вікно, впустивши вечірню прохолоду, п'янкий запах лілій і пташині переспіви. Постелила на підлозі м'якенький плед і спробувала розслабитися.
Як вона там говорила? Не треба тягнутися думками кудись далеко, а шукати всередині себе, на рівні фізичних відчуттів.
На словах звучало як супермудрість. На практиці я постійно відволікалася на дихання, стукіт серця, легкий дзвін у вухах і бажання чхнути. Усе-таки лілії — досить специфічні квіти…
А от що саме в цьому біомеханізмі відповідає за магію, віднайти не вдалося. Воно так і не вистрибнуло переді мною з фанфарами й урочистим: «Та-дам! А ось і я!»
Покрутившись на підлозі ще пів годинки, я вирішила розібрати покупки. Марі я попросила лише занести речі. Хотілося похазяйнувати самостійно: не люблю, коли хтось копирсається в моїх речах.
Із пакунка дістала два флакони фарби: сніжно-білої та чорної. Цього ж вечора обов'язково протестую засіб на пробних пасмах. Не хочеться ненароком перетворитися на опудало в такий відповідальний день.
Із гардеробної дістала сукню для майбутнього свята. Такий собі чарівний образ у стилі Галадріель. Усе гарно: струмлива напівпрозора тканина, безліч шарів, довгі рукави ледь не до підлоги.
Цікаво, якби сукня була чорною, вийшла б Мортіша Аддамс.
Від ельфійки до відьми — один крок…
Поклала на ліжко поруч із сукнею маску та обруч із зірочками. І зрозуміла, що все це добре, але непрактично. Від слова «взагалі».
Рукави ще пів біди, бо від ліктів розходилися розрізами, а от довжина й вузькість спідниці — це вже проблема. Якщо знадобиться, швидко я в ній не побіжу…
Я вже стояла над явно дорогою шовковою сукнею, наче кат із сокирою, тільки з ножицями, і морально готувалася її кромсати.
Аж раптом почула в коридорі голос Марі, яка віддавала розпорядження служницям.
І відчула себе дурепою.
Дівчино, у тебе вдома купа персоналу, який точно знає, як краще вирішити це питання!
Тож, записавши на аркуші свої побажання,  я попросила Марі допомогти знайти майстриню, яка встигне виконати всі правки до свята.

***

Увечері я ніяк не могла заснути. І вирішила: якщо сон усе одно не йде, чому б знову не спробувати зв'язатися з власним джерелом?
Якщо подумати, то в мене є унікальний досвід. Раніше я була звичайною людиною, а тепер — магиня. Якщо на фізичному рівні між звичайною людиною й магинею є різниця, мені варто згадати, як це — бути звичайною, і порівняти з тим, що відчуваю зараз.
Логічно?
От-от.
Проблема була в тому, що мені дедалі важче вдавалося повертатися думками до старих спогадів. Наче тіло й мозок пручалися, не пускали.
Мені навіть подумки було важко вимовити власне ім'я… Аж боляче.
Це так дивно.
Тіло. Повернімося до тіла.
Чомусь згадалося, як я лежала в гарячій ванні. Як раділа, що в тій дешевій квартирі виявилася така розкіш. Кучеряве темне волосся, заколоте на маківці, лізло в очі. Я дихала по квадрату, намагаючись заспокоїтися.
Здається, перед цим я з кимось посварилася телефоном.
Із ким саме — уже й не згадаю.
Стукіт серця. Легкий дзвін у вухах. Повітря лоскоче легені…
І ось я знову у своїй кімнаті.
Стукіт серця. Легкий дзвін у вухах. Повітря так само лоскоче легені.
Але щось не так.
Наче це не повітря лоскоче легені, а трохи нижче, біля сонячного сплетіння, хтось ледь-ледь торкається мене пір'їною. Ритмічно, але вдвічі повільніше за серцебиття. Так невагомо, що я ледве могла розрізнити цей дотик.
Невже воно?
Я зосередилася на відчутті, намагаючись уловити повільний ритм. І подумки потягнулася до нього. Образ, який намалювала моя уява, мене ошелешив. 
Маленьке тепле сонечко.
Я обережно торкнулася його думкою, наче нервовим імпульсом.
І на мить мені здалося, що я осліпну.
Розплющивши очі, зрозуміла, що джерело сліпучого світла було на столі. Точніше, їх було два: шпилька й вуаль.
Щойно я розслабилася, неприємний ефект зник.
Але тепер я відчувала, що навколо першого сонечка, наче супутник, обертається ще одне.
І я спробувала дотягнутися й до нього. Просто привітатися. Зрозуміти, які відчуття воно викличе.
Та сама не помітила, як провалилася в сон.
Я знову була в чужому ліжку. Поруч розмірено дихав чоловік. І знову накотило бажання обійняти його й потертися об шию.
Привіт, я тут трошки побуду.
Мабуть, варто почати з кимось зустрічатися, бо моя підсвідомість уже відверто натякала, що їй бракує чоловічої уваги. Він дуже повільно й обережно, наче боявся злякати, повернувся до мене.
— Скучила?
Він таким знайомим рухом поправив пасмо мого волосся, а я несвідомо потягнулася за його рукою й примружилася від задоволення. Тілом розливалося дивне тепло, наче маленьке сонечко, яке я відчула перед сном, тепер зігрівало мене зсередини. А його пальці так приємно контрастували з ним своєю прохолодою. От як від такого можна відмовитися?
Не дочекавшись відповіді, він хрипко продовжив:
— Ти знову мені снишся.
Чи то запитання, чи то твердження.
Його рука ковзнула до моєї талії й притягнула ближче. Ми трохи підвелися на ліжку й опинилися обличчям одне до одного.
Погляд очі в очі.
— Я сходжу з розуму?
Ну все, я втомилася від очевидних запитань.
Уві сні кожен має право на власні ілюзії.
Тому я нахилилася до його шиї й прошепотіла:
— Так.
Легкий поцілунок у шию.
— Так.
Ще один трохи вище.
— Не знаю.
Третій поцілунок дістався його губам.
Він потягнувся назустріч, щоб продовжити…
І я прокинулася.