Розділ 9 Під маскою параної

Половину магазину аксесуарів займали різноманітні маски: маленькі, великі, на все обличчя, на пів обличчя й навіть лише на одне око. Деякі нагадували шоломи у вигляді голів тварин або міфічних істот. Я вже уявляла, як із такою маскою можна легко перетворитися на якогось єгипетського бога.
Ми з Вайолет спочатку навіть розгубилися серед цього різнобарв'я.
У мене вже був заготовлений образ Місячної богині з місцевих легенд, але деякі яскраві й ефектні маски так і спокушали змінити оригінальний задум.
У цьому питанні я заздрила Вайолет, яка зізналася, що тільки починає підготовку.
— Лорелай, як вам такий образ? — Вона приміряла маску з величезною кількістю пір'я. — Тут написано, що це райська пташка.
— Як на мене, більше схоже на обскубаного півня. Міс, залиште цю красу для когось із чоловіків.
— Я знайшла! — Вайолет знову різко визирнула з-за стелажа.
Ну як Вайолет… Не Вайолет, а я!
Маска була дзеркальною, і побачити власне обличчя на чужій голові виявилося настільки моторошно, що я аж скрикнула.
— У такому образі всі нарциси будуть ваші! — заявила я й манірно поправила волосся.
— О, мій улюблений типаж! — Дівчина підморгнула й зловісно захихотіла.
Ось так, граючись у гумористичний пінг-понг, ми нарешті визначилися.
Вайолет обрала маску під метал у формі метелика, яка закривала пів обличчя. Вона вирішила перевтілитися у войовницю мішрам. Легенди про них чимось нагадували історії про земних амазонок. На щастя, ці войовниці поверх тісного шкіряного костюма носили напівпрозору сукню з безліччю розрізів.
Екзотично.
Я ж обрала магічно вдосконалену білу вуаль на пів обличчя та обруч, від якого відходили тоненькі дротики з яскравими зірочками на кінцях.
А потім я побачила маску, від якої мене пробрав холод.
Вона чимось нагадувала маску чумного лікаря: закривала пів обличчя й мала загнутий чорний дзьоб.
Бр-р.
Вона нагадала мені опис із книжки. Метафору, яку використала авторка.
А може, й не метафору.
«…Я побачила янгола смерті — чорного крука — над тілом тендітної дівчини».
Я розуміла, що ця маска нічого не означає. Таких, мабуть, сотні. Але не втрималася й попросила Марі викупити її, а коли повернемося додому — спалити.
Про всяк випадок.
Після покупок я запросила подругу до затишного кафе. Мене весь час супроводжували Марі й охоронець, які дуже потішили своєю тактовністю: наче й були поряд, але трималися достатньо далеко, щоб ми з Вайолет могли вільно розмовляти.
Відламуючи ложечкою шматочок шоколадного тортика, я подумки продовжувала фантазувати над своїм образом.
— От було б добре ще якось колір волосся змінити. Вибілити до холодного відтінку або, навпаки, зробити чорним…
— До речі, гарна ідея! — Вайолет замислилася. — Тут неподалік є лавка травника. У нього учениця — справжній скарб, тому й вибір різноманітних засобів досить хороший. Була в них, до речі, фарба для волосся, але тимчасова, до першого миття. Тому не дуже популярна. А от для балу-маскараду саме те! Можемо після перекусу туди зайти.
Ця інформація мене неабияк потішила.
Мені хотілося, щоб на святі мене впізнало якомога менше людей. Наче ще один шар захисту.
Далі ми розговорилися про навчання. Вайолет захоплено розповідала, як досягла четвертого рівня контролю над основним даром. А всього їх сім!
Скориставшись нагодою, я запитала, як встановити перший зв'язок із джерелом. На щастя, Вайолет не надто здивувалася моєму запитанню.
— Лорелай, це досить особисте питання. У кожного свій досвід, але я розумію, чому ви запитуєте. — Обмірковуючи наступні слова, вона розмазала крем від торта по тарілці. — У мене не було проблем із тим, щоб задіяти дар. А от стримувати його було значно складніше. Із цим я намучилася. Мені допомогло прийняття того, що магія — частина мене, а не щось чужорідне. Я тягнулася думками не кудись далеко, а до частини власного тіла.
Вона вказала ложечкою на мій торт.
— От ви хочете з'їсти цей крем. Ви несвідомо даєте очам сигнал дивитися на тарілку, а руці — керувати ложкою. Колись для маленької дитини ці дії теж були складними. Але вона повторювала їх знову й знову, а коли подорослішала, то вже перестала замислюватися над кожним рухом. Із магією так само. Вона всередині вас, а джерело енергії — це ваш орган, як серце, мозок чи легені. Дуже часто в наукових роботах і магічних трактатах цей процес надто поетизують. І, як на мене, деяким магам-початківцям це тільки заважає.
— Коли я гортала деякі книжки, то ловила себе на думці, що їхні автори пишуть не в тому жанрі. Пропадають генії!
Вайолет розсміялася.
— Ви що, леді Вейр! — Вона заговорила повчальним тоном, яким частенько користувалася Марі. — Магічний дар — це вище благо! Про нього не можна говорити так приземлено. Тільки з благоговінням і трепетом!
І, повернувшись до свого звичного дзвінкого голосу, додала:
— У вас усе вийде, Лорелай. Ваш дар просто довгий час стримувався. Вам потрібен лише невеликий поштовх, і я вірю, що ви впораєтеся.
Я усміхнулася й вдячно стиснула її руку.
А потім зрозуміла, що зробила.
І відпустила.
— Вам не варто хвилюватися. — Вайолет, очевидно, здогадалася, про що я подумала. — Того вечора на вас була «Сльоза Ельфа». Я, як і більшість, вважала, що це просто гарна прикраса, яка сяє місячним світлом на магинях. Але, як виявилося, її конструкція має недолік: вона залишає відкритим енергетичний канал власниці. Через це ваша магія відгукнулась на прояв антиподу. Моєї магії. 
Вайолет опустила погляд і на мить замовкла.
— А я… Зізнаюся, того вечора я свідомо застосувала свій дар. — Її обличчям майнула тінь провини. — Я не хотіла вам зашкодити. Просто намагалася виправити помилку. А вийшло як вийшло. Наробила ще більше біди.
Мені захотілося її підтримати, і я знову взяла дівчину за руку. Але цього разу вже не відпустила.
Вайолет вдячно усміхнулася.
— Обіцяю, що допоможу лорду Рейвену все повернути на свої місця. На жаль, більше я поки не можу сказати.
Коли вона заговорила про Ріана, було помітно, що він викликає в неї цілу суміш емоцій.
Я відпустила її руку й відпила чаю.
— Вірю, що вам вдасться. Мені здалося, що ви могли б стати гарною командою. Як вам із ним зараз працюється?
Я додала в голос трохи грайливості, наче запитувала не про роботу, а про стосунки.
Вайолет ледь не похлинулася чаєм.
— Ем… Лорд Рейвен — прекрасний спеціаліст, талановитий маг і непоганий керівник. У нього є чого повчитися. Але, щиро кажучи, я хочу втекти з того відділу якомога швидше.
Ця відповідь мене здивувала. Невже головний герой її роману не вразив?
— Чому? У вас уже є плани на майбутнє?
— Не те щоб плани… Просто я не хочу потрапити в трудове рабство заради інтересів корони.
— Розумію. Але мені здається, у вас усе-таки є якась мрія. Адже багато хто хотів би отримати шанс послужити короні. Часто за цим ідуть високий статус, влада й багатство.
— Так, мабуть, я недостатньо практична в цих питаннях. — Вайолет змовницьки понизила голос. — Моя мрія — подорожувати й писати романи. Історії про пригоди, мандрівки, таємниці, інтриги й пристрасне кохання. Ви думаєте, це дурниці?
— Ні, Вайолет. Я думаю, що ваша мрія більш ніж реальна. Я ще в парку помітила, що ви талановита оповідачка.
Можливо, я вже читала твою історію…
Вона грайливо поправила волосся й усміхнулася:
— Ви не перша, хто мені це говорить. І це додає віри, що колись я розрахуюся зі своїми зобов'язаннями, владнаю сімейні справи й зможу з чистим серцем присвятити себе мрії.
— Я можу чимось вам допомогти?
— Ви вже мені допомогли.
Вайолет на мить замислилася. Її погляд ковзнув по моєму обличчю, затримався на волоссі.
— До речі, я вже здогадалася, що ви хочете на балу відпочити й якомога довше залишатися невпізнаною. Але, будь ласка, намагайтеся весь час бути серед людей.
Я насторожилася.
— Вас щось конкретне турбує?
— Не те щоб… Просто під час нашої розмови мені спала на думку одна річ. Треба буде обговорити її з лордом Рейвеном.
Вона замовкла, задумливо покрутивши ложечку.
— Не подумайте, це не про вас. Точніше, не тільки про вас. Просто… Якщо «Сльоза Ельфа» залишає відкритим енергетичний канал власниці, то що станеться, якщо прикраса потрапить не в ті руки? Адже теоретично деякі пасивні здібності так можна активувати проти волі. Звісно, з досвідченою дорослою магинею такий трюк навряд чи спрацює. Але якщо це підліток або магиня з нерозкритим даром… І чомусь мені здається, що ніхто ще не розглядав побічні ефекти з цього боку. — Вайолет міцніше стиснула ложечку. — Якби не клятва, я теж…
Вайолет похитала головою.
— Ой, вибачте. Щось я зовсім заплуталася у власних думках. Думаю, час іти по фарбу. Мені теж не завадить трохи змінити образ. Завжди хотіла спробувати стати блондинкою!
В усій цій розмові мені не подобалося одне: Вайолет говорила так, ніби прикраса могла потрапити не в ті руки. Вона боялась. 
Який сенс зараз перейматися прикрасою, яку дістають зі сховища раз на п'ятдесят років?
А отже, вони її вже загубили.
Прекрасно. Здається, я щойно дізналася про ще одну загрозу.