Розділ 8 Холодний душ

Мені наснився сон.
Я в тонкій сорочці притискаюся в ліжку до теплої чоловічої спини. Так добре, що хочеться потертися щокою об його шию, вдихнути запах. І все, про що думається, відразу легко втілюється в життя.
Приємний сон.
Пальці моєї руки легко пробігають по м'язах його плечей і спини, аж поки він не ловить мою руку. Здається, прокинувся.
У кімнаті темно. Обличчя не видно. Але тепло його тіла, запах, напруга в повітрі викликають непереборне бажання дотягнутися до його губ. Якщо вже хтось вирішив забрати від мене свою спину.
Не дотягнуся. Злегка ображено видихнула.
Наступної миті мене відкинуло назад. Ліжко скрипнуло, а сильні руки перехопили мої зап'ястя.
Поцілуй мене.
Це ж сон.
Дихання в обох стало важчим. Його волосся прохолодою торкнулося мого обличчя, губи ковзнули по шиї, і тілом пробігли легкі розряди.
За вікном місяць визирнув із-за хмар і освітив кімнату прохолодним світлом. Я мимоволі замружилася.
Хриплий голос тихо прошепотів:
— Лорі?
Я відкриваю очі... і прокинулася.
Місяць щедро заливав світлом кімнату. Серце билося як скажене. А я подумки сварила сама себе. Здається, перечитала фентезійних романів.
Не про те я думаю. Зовсім не про те!

***

Наступного дня я вирішила відволіктися й провести час у бібліотеці маєтку. Надто вже багато накопичилося питань.
Мені потрібен холодний душ. А краще — крижана ванна.
А бібліотека у Вейрів вражала! Два поверхи, заповнені знаннями!
Окрім звичних стелажів із книжками, тут зустрічалися шафи з контрольованою температурою, у яких у спеціальних лунках зберігалися сувої. Де-не-де були відведені полиці під великі кристали й бокси для маленьких. Поряд зі столами та лампами стояли чудернацькі проєктори-програвачі. Один я, здається, ледь не зламала, бо не зрозуміла, як відкривається верхня кришка. Вирішила розібратися з цим механізмом пізніше. На стінах висіли карти світу, королівства й герцогства Вейрів.
На першому ж столі біля входу лежав товстий каталог, але я його проігнорувала. Кожен стелаж збоку мав тематичний підпис, тож я вирішила самостійно пошукати потрібне.
Чесно, просто хотілося торкнутися руками кожної полички й самостійно погортати сторінки.
Провівши у відділах «Основи магії» та «Пасивна магія» кілька годин, я відібрала собі декілька цікавих книжок: підручник з основ магії, трактат про види медитації та методи розкриття внутрішнього джерела й маленький довідник-класифікатор магічних дарів.
Непоганий початок.
Коли я спустилася на обід, унизу на мене чекали букет і конверт.
Квіти були незвичні. Чимось нагадували червоні троянди, але мали насичений аромат, схожий на запах фіалок. Із конверта випали знайома шпилька з кулькою димчастого туману й маленька записка:
«Якщо впадеш, я впіймаю».
В уяві ці слова прозвучали хриплим голосом.
По тілу пробігли мурашки.
Невже я справді починаю втрачати голову від чоловіка з книжки?
З іншого боку, навіть якщо так, невже не можна трохи пофантазувати?
Замислившись, я злегка прикусила губу. Легкий біль повернув до тями.
Думаю, цілком нормально, що я так на нього реагую. Але, мабуть, не варто плекати великих надій.
Спочатку треба вижити й вирішити, яке моє місце в цьому світі. А потім… Потім можна подумати й про стосунки.
З таким бойовим настроєм я поринула в навчання.
Дні минали один за одним. Лорд Рейвен написав, що з поверненням принца до столиці в нього з'явилося багато невідкладних справ. Думаю, Себастіан увімкнув режим гіперопіки.
Водночас щоранку мені приносили новий букет, і моя кімната поступово перетворювалася на оранжерею.
Я тим часом вивчала книжки, а коли чогось не могла зрозуміти, зверталася по пояснення до лорда Вейра.
За ці п'ять днів я дізналася чимало цікавого. Але найголовніше ось що.
По-перше, маги — це окремий народ.
Вони прийшли з далеких західних земель після катаклізму й оселилися у Весталії — на найбільшому материку цього світу. Попри свою нечисленність, маги мали значну перевагу над звичайними людьми. Завоювали їхні землі й заснували королівство Асторі.
По-друге, активні й пасивні дари успадковуються.
Щось на кшталт XX та XY-хромосом, тільки з магією.
Кожен маг має два дари. У чоловіків це один активний та один пасивний, а в жінок — два пасивні.
Активні дари мають фізичний прояв: вогонь, вода, земля, повітря, світло, тіні та інші. Пасивні ж не мають власного фізичного втілення, але можуть незримо впливати на навколишній світ і чужу магію.
Звідси й більш патріархальний устрій суспільства.
Проте, як і з кольором очей, не завжди дитина отримує саме батьківські здібності. Іноді спадковість проявляється через кілька поколінь.
По-третє, мій Підсилювач — не такий уже й безневинний дар.
Він дозволяє збільшувати силу чужої магії. Але поки власник не навчиться його контролювати, дар має неприємний побічний ефект: надмірну чутливість до чужої магії та непередбачувану взаємодію з нею.
Таким магам навіть не рекомендують лікування за допомогою магії.
Тепер дещо стало зрозуміліше.
До речі, Підсилювач дістався Лорелай від матері. Шкода що вона померла, ще коли дівчинка була маленька. А от із другим даром усе виявилося значно складніше.
Ще від народження Лорелай батьки майже не сумнівалися, що в доньки розкриється Емпатія або Шарм. Емпатією володів Вільк, а Шарм був другим даром її матері.
Але спадковість вирішила інакше.
Замість одного з очікуваних дарів Лорелай отримала Мандрівницю.
Дар душі.
Це надзвичайно рідкісний дар, який дістався їй від прабабусі. Записів про таких магів збереглося дуже мало.
У довіднику його описали максимально сухо:
«Мандрівниця — рідкісний дар душі. В історії зафіксовано різноманітні випадки переміщення душі в часі та просторі. Використання дару супроводжується високим ризиком смерті або розвитку психічних розладів».
Оце вже змусило мене понервувати.
Бо, можливо, саме дар Лорелай привів мене сюди.
І якщо в минулому хтось із Мандрівників випадково мінявся душами з іншою людиною, то не дивно, що таких потраплянців потім вважали божевільними.
Добре, що я не розводила паніку.
Звичайно, однією теорією не обійшлося. І я час від часу намагалася відчути в собі два сонця, що танцюють усередині. Це вже з більш поетичного трактату про медитацію.
Або ж два джерела сили, які перебувають на якомусь особливому зрізі реальності й відгукуються на наш внутрішній голос. Вибачте, але терміни не завжди були зрозумілі. 
Я медитувала в саду. У себе в кімнаті серед квітів. У спеціальній кімнаті для зосередження в маєтку.
Сидячи. Лежачи. У позі лотоса.
Зранку. В обід. Увечері й навіть при світлі місяця, як якась відьмочка на шабаші.
Але потрібних відчуттів так жодного разу й не вловила.
Вільк відмовився допомагати. Він вважав, що для магічних практик ще зарано й краще дочекатися остаточного ефекту від Договору Альхора.
Аргументи про Вайолет його не вразили. У неї зовсім інший набір дарів, та й проблем, подібних до моїх, вона не мала. Що саме він мав на увазі, я вже не уточнювала. Було б дивно, якби я забула, як жила місяць чи рік тому.
Але я продовжувала спроби.
Принаймні вже почало виходити розслаблятися й хоча б на хвилину очищувати голову від думок.
А це вже ого-го як на мене!
Одного разу навіть майнув якийсь проблиск. Але, можливо, просто з вулиці блимнуло у вікно, а я не так зрозуміла.
На щастя, ще після отримання запрошення на бал ми з Вайолет домовилися в суботу сходити вибрати маски для маскараду.
Заодно й пораджуся з нею. Може, хоч вона пояснить, що саме я роблю не так. І, чого гріха таїти, спробую дізнатися, чи не проскочила між Вайолет і Ріаном іскра, поки мене відволікав чарівний принц.
Хоча навіть не знаю, на яку відповідь тепер сподіваюся.