Розділ 7 Чарівний принц

Королівський парк зустрів нас бездоганно підстриженими живоплотами, широкими алеями й фонтанами, які, здається, працювали виключно заради того, щоб нагадувати відвідувачам: у королівської родини гроші є. І багато. Хоча мушу визнати, виглядало все це казково.
Один із дзеркальних фонтанів у формі водоспаду виявився напрочуд практичним — у ньому можна було роздивитися себе, наче в таємничому водному задзеркаллі. І, правду кажучи, те, що я бачила, мені подобалося.
На прогулянку я обрала легку сукню кольору вершкового масла з акуратним вирізом, прикрашеним тонким білим мереживом. Не будемо під час глибоких реверансів давати принцу не ті натяки. Волосся залишила розпущеним, лише злегка зібравши позаду. Своїм виглядом я хотіла підтримати неформальний тон зустрічі.
У відображенні поруч зі мною з'явилася висока постать Ріана. Він ковзнув поглядом по моїй сукні, а тоді зустрівся зі мною очима в дзеркальній поверхні води. На його губах промайнула ледь помітна усмішка.
Тим часом сонце вже хилилося до обрію, залишаючи на доріжках довгі тіні, а легкий вітер ворушив листя старих дерев. Чудова атмосфера для романтичної прогулянки з нареченим. А не для того, щоб супроводжувати його на побаченні з іншою.
Любов потребує жертв.
— Ти сьогодні напрочуд мовчазна, — зауважив Ріан.
Я відірвала погляд від фонтану.
— Не бачу сенсу в порожніх розмовах, Ріан. Ти сам запропонував перейти на новий рівень. Чи повернемося до розмов про погоду?
Кутики його губ ледь сіпнулися. Здається, він збирався щось відповісти, але я вирішила не давати йому такої можливості. 
— До речі, а де наш високоповажний супутник?
— Себастіан обіцяв зустріти нас біля он того павільйону.
Він показав у бік величезної альтанки, оповитої виноградом.
— А міс Вердана?
— Її карета вже мала прибути. Думаю, вона або вже там, або теж буде за кілька хвилин.
— Тоді нам варто прискоритися.
У цей момент мене накрив якийсь ірраціональний оптимізм. Бо, якщо подумати, я нічого не втрачаю. Мені ж ніхто нічого не обіцяв. Головна місія — вижити. Решта — нюанси, про які можна подумати завтра.
Біля альтанки на нас уже чекали.
Вайолет неймовірно личила світло-зелена сукня. Тканина м'яко струменіла вздовж талії та ніг, очі сяяли, а усмішка була такою природною й невимушеною, що мимоволі притягувала погляд.
Справжній жіночий шарм.
У цей момент я зрозуміла, що на її тлі виглядаю досить блідо. Не те щоб погано. Просто менш виразно.
Поруч із нею розслаблено стояв світлий шатен середнього зросту!
Невже таке буває в цих книжках?
Коли він повернувся до нас, я зрозуміла, що це і є Себастіан. У його міміці й погляді було щось спільне з Ріаном. Щось невловиме.
— Нарешті! — вигукнув принц, широко всміхаючись, щойно побачив Ріана. — Я вже почав підозрювати, що ти передумав і просто організував мені побачення з чарівною міс Вердана.
І жартівливо підморгнув другу.
— Не приховуватиму, такі думки були. Але вирішив, що більше приховувати від тебе наречену не варто. А то ще образишся.
Ріан злегка скуйовдив принцу волосся.
Стайлінг навіть кращим став.
Себастіан розсміявся, потім перевів на мене уважний погляд, і його усмішка стала трохи стриманішою.
— Леді Лорелай Вейр. Для мене велика честь нарешті познайомитися з вами ближче.
Ось тепер настав момент згадати все, що встигла вичитати в посібниках з етикету.
Я присіла в глибокому реверансі.
— Ваша Високосте.
Він простягнув руку, допомагаючи мені випростатися.
— Прошу, не варто так офіційно. Ми ж не на засіданні Малої ради. Сьогодні я просто Себастіан. Після тривалої поїздки до Веліарії я втомився від світських умовностей, тож буде добре, якщо сьогодні ми всі просто відпочинемо.
Він усміхнувся й повернувся до Вайолет.
— Міс Вердана вже встигла навіяти на мене ностальгію за студентськими роками. Розкажіть і цій парочці історію про медитацію професора Кріпса. Ми теж у нього навчалися. Ріан точно оцінить.
Вайолет відразу пожвавішала. Привіталася зі мною, адже до цього галасливі чоловіки не дали їй і слова сказати, і не забула подякувати за запрошення.
— Уявіть собі, — почала вона, — заняття з медитації. Усі сидять із заплющеними очима, намагаються відчути магію в собі. Професор Кріпс наказує нам звільнити розум від сторонніх думок, активує кристал, і раптом на всю аудиторію лунає: «Я — непереможний володар своєї чоловічої сили!»
Себастіан пирснув зі сміху.
— Вдруге чути, це все ще весело!
— І це ще не найгірше! — Вайолет підняла палець. — Професор так розгубився, що замість вимкнути кристал почав наказувати нам зберігати внутрішній спокій. А той продовжував: «Моя мужність не знає меж!»
Ріан весело додав.
— Кріпс і в наші часи не надто добре ладнав із кристалами. Пам'ятаєш, Себастіане, як він випадково увімкнув запис власного хропіння?
— Забути таке неможливо. Особливо після того, як він оголосив це звуками гірського вітру.
Принц із Ріаном пригадали ще кілька веселих історій, пов'язаних із студенськими роками. Вайолет жваво підхоплювала розмову, змінювала голоси й інтонації, зображуючи викладачів так майстерно, що навіть я, ніколи їх не бачивши, могла уявити кожного.
Тож не дивно, що дорогою алеєю від нашої компанії раз у раз лунав щирий сміх.
Я теж сміялася. Навіть згадала кілька кумедних випадків зі свого студентства.
Я вже майже відкрила рота, щоб розповісти, але вчасно зупинилася. На пояснення піде більше часу, ніж варта сама історія.
Усмішка поступово згасла.
Вони продовжували жартувати, пригадувати спільних знайомих, сперечатися, хто з викладачів був найсуворішим. А я раптом зрозуміла, що не можу долучитися до цієї розмови по-справжньому.
Бо я в жодній магічній академії не навчалася. А історії з мого справжнього студентства навряд чи хтось із присутніх зрозумів би.
І відчула, наскільки я тут чужа.
Коли ми підійшли до стіни з трояндових кущів — без магії тут точно не обійшлося, — Себастіан раптом звернувся до мене:
— Леді Лорелай, ви вже бачили наш трояндовий лабіринт?
Його запитання висмикнуло мене з роздумів.
— Ні, ще не доводилося.
Я кинула погляд на Ріана, щоб переконатися, що все гаразд. Він виглядав абсолютно спокійним.
— Чудово! Ріане, не проти, якщо я ненадовго викраду твою наречену?
Лорд Рейвен відпустив мою руку.
— Довіряю як собі.
Щойно моя рука звільнилася, її підхопив принц і з підозрілим завзяттям узявся запевняти, що лабіринт вразить мене до глибини душі.
— Леді Вейр, я тут знаю кожен поворот і закуток. І не хвилюйтеся, у цій частині парку, як бачите, зараз нікого немає, тож ми зможемо вільно поговорити.
Остання фраза мене чомусь зовсім не порадувала.
Наче ведуть у лігво страшного звіра. На добровільних засадах.
Я скористалася нагодою й озирнулася. Ріан із Вайолет уже прямували під руку в бік невеликого озера.
Прямо гармонія. Хоч обкладинку до любовного роману малюй.
Мій погляд не залишився непоміченим.
— Леді Лорелай, невже ревнуєте? — поцікавився Себастіан.
— Ні, просто відзначила про себе, що лорд Рейвен і міс Вердана гарно виглядають разом. Вам так не здається?
Себастіан замислився. Здається, моя відповідь трохи збила його з пантелику.
— А я вже було подумав, що у вашому договірному шлюбі з'явився проблиск романтики.
Він зробив невелику паузу й повів мене всередину дивовижної зеленої конструкції.
— Радий помилитися.
Сказав як відрізав.
Такого повороту я не очікувала. З іншого боку, принаймні чесно.
— Це прозвучало не дуже дружньо.
— Знаєте, леді, ви дуже змінилися.
Хтось явно вирішив перевести тему.
— Подорослішала?
— Можливо. Не приховуватиму, мене дещо непокоять зміни у вашій поведінці. І особливо — у поведінці мого друга.
Він уважно подивився на мене, наче вагався, чи варто продовжувати.
— Скажіть, леді Лорелай, ви бачите майбутнє з Ріаном?
Оце вже цікаво.
— Досить несподіване запитання, Ваша Високосте.
— Пробачте мою прямоту. Просто я знаю його значно довше за вас. І, повірте, він не з тих людей, з якими легко побудувати щасливий шлюб.
— А хіба хтось обіцяв нам довгий і щасливий шлюб?
— Ні. Але іноді труднощі можна передбачити ще до того, як вони стануть непереборними.
Я промовчала.
Ми хвилин п'ять ішли майже мовчки. Себастіан лише час від часу кидав кілька ввічливих фраз, радячи звернути увагу то на особливо рідкісний сорт троянд, то на химерно підстрижені кущі.
Під ногами шурхотів гравій. Золота година додавала всьому навколо теплих барв, а зелені стіни лабіринту подекуди прикрашали ледь розкриті червоні й рожеві бутони.
За одним із поворотів ми вийшли до невеликої альтанки, до якої вели кілька сходинок. Себастіан жестом запросив мене піднятися.
І хоча альтанка височіла над землею лише на метр-півтора, звідси відкривався неймовірний краєвид. Зелене мереживо трояндових кущів розкинулося в усі боки, а за ним виднілися озеро й небо, яке вже готувалося зустріти захід сонця.
Я на мить втратила дар мови.
Просто стояла й насолоджувалася красою та пташиним співом.
— Радий, що вам сподобалося, — тепло промовив принц.
Він злегка стиснув мою руку, привертаючи увагу.
— І я справді радий, що ви з Ріаном почали краще ладнати.
— Дякую, Себастіане, — відповіла я, кивнувши.
— Але боюся, цього недостатньо.
Я повернула до нього голову.
Отже, все-таки наважився продовжити.
І чомусь від його слів стало боляче.
— Перепрошую?
— Ваш батько ухвалив непросте, але вдале для вас рішення. Ріан справді вам підходить. Проте навряд чи хтось наважиться сказати вам, що ви не підходите йому.
Я зрозуміла, що нічого не зрозуміла.
Це він зараз про що?
Мабуть, моє нерозуміння було написане на обличчі, бо Себастіан зітхнув і продовжив:
— Я як ніхто знаю, наскільки важко Ріану було розкрити свій дар менталіста й навчитися його контролювати. Здавалося б, тепер можна нарешті пожинати плоди багаторічної праці. Але ні. Йому знову доводиться докладати зусиль, щоб стримувати ваш магічний хаос.
Він зробив крок ближче.
— Ви хоч уявляєте, що означає для менталіста не мати змоги закритися від іншої людини?
Уявлення не маю. Але впевнена, що далеко не всі мої внутрішні монологи він чує.
І від цього його слова не ставали приємнішими.
— Я не лізу до нього ні в голову, ні в душу. А якщо його щось не влаштовує, він може поговорити зі мною напряму. І ми разом знайдемо вихід.
— Він ніколи не зізнається. Не в його характері.
Себастіан похитав головою й важко видихнув.
— Я розумію, що цей шлюб був не вашим вибором. І це все ускладнює.
Він поглянув у бік озера.
— Іронічно, що ви самі відзначили гармонію між Ріаном і міс Вердана...
Ну звичайно. З її даром Ріан може почути хіба що тишу. Зручно.
Я не відповіла.
Не тому, що не мала чого сказати. Просто дуже хотілося зрозуміти, куди саме він веде цю розмову.
Не дочекавшись реакції, Себастіан сів на лавку й жестом запросив мене поруч.
— Вас не дивує, що Ріан раптом почав виявляти до вас інтерес? Раніше ви бачилися раз на пів року, провели разом тиждень у столиці — і нічого. А тепер минуло лише кілька днів, і я вже помічаю з його боку зацікавленість, якої раніше не було.
— Ні, я про це не думала. А вас дивує?
У моєму голосі почав проступати сарказм.
Поганий знак.
— Дуже. Особливо зважаючи на здібності вашого батька.
На мить я навіть забула, як дихати.
На що це він натякає? Невже підозрює лорда Вейра в магічному втручанні?
Це вже було занадто.
Я повільно підвелася й повернулася обличчям до принца.
— Обережніше, Ваша Високосте.
Себастіан теж підвівся.
— Я лише кажу, що магія емоцій — надзвичайно тонкий інструмент. І далеко не завжди людина усвідомлює, коли на неї впливають.
Дещо в його словах мало сенс.
Ситуація справді склалася неоднозначна. І він мав право на підозри.
Але від цього не ставало менш боляче.
І я не витримала.
— Знаєте, Ваша Високосте, якщо все так, як ви кажете, то Ріану не пощастило ще більше, ніж ви думаєте.
Себастіан ледь підняв брову.
— У нього не тільки погана наречена, а й поганий друг.
Усмішка зникла з обличчя принца.
— Поясніть.
— Ви щойно звинуватили мою родину в тому, що вона використовує Ріана. А самі плануєте зробити старшого сина герцогського роду своїм головним службовцем.
Я схрестила руки на грудях.
— Як старший син герцога, він насамперед має дбати про свій рід, свій дім. Чи не так? Але вас це не турбує, правда? Головне, щоб поруч був талановитий менталіст, якому можна довірити брудну роботу.
— Ви не розумієте, про що говорите. Ріан сам обрав цей шлях.
В очах принца спалахнув гнів.
— Шлюб зі мною він теж обрав. Не бачу різниці.
— Це зовсім інше!
— Чому? Тому що в одному випадку його вибір влаштовує вас, а в іншому — ні?
Себастіан відкрив рота, але нічого не відповів.
Я відвернулася до озера.
Досить. Ще трохи — і наговорю такого, за що доведеться вибачатися перед усією королівською родиною. Можливо, навіть письмово.
За спиною почулися кроки. Себастіан пройшовся альтанкою й зупинився біля поручнів.
Коли я обернулася, він теж дивився вдалечінь. Щелепи були міцно стиснуті.
Мабуть, нам обом варто помовчати.
Поки що нічого хорошого з наших розмов не виходило.
Деякий час ми стояли мовчки. Сонце повільно опускалося до обрію, а вітер приносив легкий аромат троянд.
Зрештою Себастіан заговорив знову.
Наче нам було мало.
— Леді Вейр, я не хочу вам зла. І розумію, що ви теж опинилися в непростому становищі.
Він повернувся до мене.
— Якщо у вас з'явиться можливість розірвати Договір Альхора до весілля без значних втрат для себе, я буду вам вдячний. Зі свого боку обіцяю допомогти влаштувати ваше майбутнє.
Я уважно подивилася на нього.
Отже, ось чого він хотів від самого початку.
Не просто поговорити. Домовитися.
Що ж, тоді і я буду чесною. Наскільки можливо.
— Зараз у мене є значно важливіші турботи, ніж боротьба за прихильність чоловіка, який не бажає бути поруч. Якщо Ріан захоче розірвати наш договір, я не стану його утримувати.
У цей момент Себастіан помітно розслабився.
— Радий, що ми порозумілися.
— Не думаю, що це можна так назвати.
Ми кілька секунд дивилися одне на одного.
Потім Себастіан узяв мою руку й торкнувся губами пальців.
— У будь-якому разі дякую за відвертість, леді Вейр.
Усмішка була бездоганною.
А от очі залишалися серйозними.
— Думаю, нам час повертатися до решти компанії, — промовив він уже звичним легким тоном. — Захід сонця біля озера має ще кращий вигляд.
І знову переді мною стояв чарівний принц Себастіан.
От тільки тепер я знала, що за його усмішкою ховається не лише любов до веселих студентських історій.