Розділ 5 Раз, два, три

Спершу лорд кинувся до мене.
— Лорі, ти в порядку? На тебе напали? — Він стривожено оглянув мене, перевіряючи, чи щит спрацював як слід.
— У порядку. Так, точніше, ні… Думаю, нам потрібно буде поговорити. — Я кивнула в бік третьої присутньої в кімнаті.
Вайолет уже опанувала себе й повернулася до Ріана, зустрівши його суворий погляд. Присіла в глибокому реверансі.
— Лорде Рейвен, леді Вейр, цій неприємній випадковості є пояснення.
Та перш ніж вона встигла продовжити, до кімнати зайшла леді Елеонора.
Щось забагато людей стає в цій кімнаті.
— Що сталося? Лорде Рейвен, ви так різко пішли…
У цей момент я зрозуміла, що треба розрулювати весь цей фарс.
Обмахнулася рукою, наче мені було спекотно.
— Ох, леді Елеоноро, мені стало душно, і я ледь не знепритомніла. А лорд Рейвен якимось чарівним чином відчув, що мені потрібна допомога.
Ріан міцніше стиснув мою руку, але я проігнорувала його невдоволення. Натомість взяла під другу руку ще й Елеонору, наплювавши на етикет.
Я дама в біді. Думаю, мені можна.
Перед виходом промовисто глянула на Вайолет, даючи зрозуміти, що вона має йти з нами.
— Ніколи не думала, що ви такий уважний, та ще й романтик, — звернулася леді Елеонора до Ріана.
— Я й сам від себе не очікував, — ледь чутно відповів він.
Після цих слів Ріан відпустив мою руку й відійшов, проводжаючи мене напруженим поглядом.
Ми зайшли до загальної зали, і я, відпустивши господиню, трохи голосніше додала:
— Хочу подякувати вам за чудодійну піну від плям. Неймовірний результат!
Я злегка колихнула спідницею. Вона й справді була як нова, а повітряний щит заодно виконав експрес-сушку.
— У мене до вас прохання: напишіть, будь ласка, назву засобу майстра Коха й де його можна придбати. Хочу, щоб такий був і в моєму домі.
Елеонора засяяла. Явно Кох був із її колекції.
Наша розмова привернула загальну увагу. Я вже бачила, що інші леді ось-ось почнуть розпитувати господиню вечора про всі подробиці.
Я ж трохи понизила голос:
— Ви дозволите нам прогулятися вашим парком разом із моєю новою знайомою? Мені зараз не завадить свіже повітря.
Подумала, що там точно буде менше зайвих вух.
— Ох, звичайно, Лорелай! Тільки обов'язково накиньте теплі шалі на плечі, ще далеко не літо. На вході дворецький видасть вам гостьові. І так, завтра я вам напишу.
Я щиро подякувала й розвернулася до виходу.
І побачила, що лорд Рейвен і міс Вердана стоять трохи осторонь, пам'ятниками самим собі. Мовчазні й напружені.
Не та хімія між героями. Не та.
Довелося знову вдатися до прийому з причепом і взяти обох під руки. На щастя, ми стояли в затіненій частині зали, поза увагою присутніх.
— Нам не завадить вийти й подихати свіжим повітрям.

***

Тільки-но ми вийшли в парк, повіяло прохолодою. І справа була не в погоді, а в чоловікові, що йшов поруч зі мною.
Я повернулася до супутників, збираючись почати розмову. Але мене випередили:
— Ви поки що достатньо сказали. Я хочу почути від вас, — його колючий погляд зупинився на Вайолет, — короткі відповіді на три запитання. Хто? Що сталося? Чому?
Вайолет трималася добре. Погляду не відвела.
— Вайолет Вердана, студентка другого курсу Академії Візіуса, факультет магії. Резонанс сил. Я Поглинач. Випадково торкнулася леді Вейр, коли допомагала їй із зачіскою.
Запала пауза. Бій поглядів тривав.
— Що ви робили в тій кімнаті? Леді Елеонора дала вказівку нікого не впускати.
— Я була там ще до її вказівки.
— Зрозуміло. Тобто виходить, що чисто випадково ви, міс Вердана, володарка цікавого, специфічного дару, опинилися в одній кімнаті з володаркою іншого специфічного дару. Через резонанс ви вже зрозуміли, якого.
— Усе так, — рівним тоном відповіла вона.
Після падіння її волосся розсипалося по плечах і тепер виблискувало в місячному світлі. Вайолет трохи нервово заправила пасмо за вухо, привертаючи увагу до своїх витончених рис.
Була б я чоловіком, цим зеленим очам повірила б у що завгодно.
— Малоймовірно, — холодно відрізав Ріан.
— Ви завжди такий підозрілий, лорде Рейвен? — Вона зробила маленький крок уперед.
Мені потрібен попкорн.
— Ми з леді Вейр рано чи пізно зустрілися б, тому не бачу нічого дивного. Живемо в одному місті, майже одного віку, як бачите, відвідуємо схожі заходи. Я тут бачу не малоймовірність, а невідворотність. Та й вибачте, але я ніде не зустрічала інформації про специфіку дару вашої нареченої. Якби знала, подібного не допустила б.
Вона перевела погляд на мене.
— Вибачте, леді Вейр, якщо остання фраза прозвучала як звинувачення. Мені шкода, що так вийшло. Я зовсім не мала наміру вам зашкодити.
Слова лилися щиро й м'яко, і я помітила, що повітря навколо нас перестало колотися.
Здається, хтось нарешті згадав, що потрібно контролювати власні пориви.
— Я все розумію, міс. Не бачу в цій ситуації вашої вини. — Я відповіла їй так само тепло. — І я рада нашому знайомству, Вайолет.
Подумалося, що й справді рада. А то атмосфера навколо мене останнім часом якась занадто опікунська.
Наше раптове сестринство перервав владний голос:
— Мені потрібна клятва, Вердана. Ви самі розумієте, що краще, аби ніхто від вас не дізнався, що відбулося. Це ж не буде для вас проблемою?
Вайолет замислилася на кілька зайвих секунд.
— Ні, але я маю попередити, що мій дар ще недостатньо стабільний і може будь-якої миті послабити або знищити клятву.
Відповідь Ріана явно порадувала. Він по-свійськи притягнув мене до себе:
— У цьому нам допоможе Лорелай.
Ей, я на подібне не підписувалася! І не подобається мені його лукава посмішка.
— Ну чого ти, Лорі? Ти ж так рада отримати нову подругу. Вибач, моя прекрасна, але без клятви нерозголошення вона поїде не до себе додому, а у відділ магічного контролю.
Дожилися. Мене шантажує власний наречений.
І дівчину шкода. За наслідки я, звісно, не відповідаю, але не кидати ж її в біді.
— Добре. Що мені треба робити?
Виявилося, що нічого складного від мене не вимагалося. Проколола палець, видавила краплю крові. Усе.
А він стільки паніки нагнав. Чесне слово.
Ріан і Вайолет потиснули одне одному руки, а моя нещасна крапля крові опинилася затиснутою між їхніми долонями. Негігієнічно.
Вайолет повторила слова за Ріаном:
— Я, Вайолет Вердана, добровільно зобов'язуюся не розголошувати обставин магічного резонансу, що стався між мною та леді Лорелай Вейр, а також будь-яких відомостей про її дар.
Після виголошення клятви руки розімкнулися, і на наших очах кров зникла з їхніх долонь. Брр.