Розділ 4 Ефект метелика

До вечора в Гарінгтонів я готувалася з усім можливим завзяттям. Після вчорашньої сімейної терапії в мене з'явилися величезний ентузіазм і бажання жити.
Хотілося б сказати, що весь день я провела за спа-процедурами, вибираючи, що одягнути, як нафарбуватися…
POV: типова розніжена аристократка.
Або те, як уявляє підготовку до балу середньостатистичний автор роментезі.
Але ні.
Наречений заздалегідь попередив, що хоче привезти одну сімейну прикрасу для виходу у світ, тому образ був складений ще моєю попередницею й чекав свого часу в гардеробній.
Тож я засіла в альтанці внутрішнього дворика й розписувала в блокноті план порятунку нареченої. З блок-схемами ключових подій, характеристиками дійових осіб та їхніми мотивами. Усе, що запам'яталося й могло відіграти роль у майбутньому.
На щастя чи на жаль, багато з книжки пам'ятати не довелося. Лорелай з'являлася лише в трьох епізодах, а вся взаємодія з нею ледь уміщувалася на трьох сторінках тексту.
Головне питання дня — наскільки сильно варто змінювати майбутнє?
Я прочитала хоч і відносно невелику книжку, але це були триста сторінок гарячої любовної пропаганди про те, що головні герої створені одне для одного. Крапка і знак оклику!
Я морально вже вклалася в їхню пару. І не впевнена, що зможу й захочу знищити те, що в них було. Тобто буде.
Велика сила слова, написаного від першої особи.
Тому поки що вирішила йти за сюжетом, а після мого невмирання просто не заважати головним героям розгадувати загадку самостійно.
Логічно? Логічно. Мабуть.
Отже, вечір у Гарінгтонів (де головна героїня вперше спробує вкрасти «Сльозу Ельфа») → прогулянка в парку (філерна сцена, по суті) → королівський маскарад (моя несмерть).
За плануванням і вирішенням моральних дилем непомітно минув майже весь день.
Дякую Марі, що вчасно нагадала: пора збиратися.
Дивлячись у дзеркалі на себе в, не побоюся цього слова, розкішному образі, я думала про те, як сумно, що доведеться сьогодні в усій цій красі політати в стіну. Але заради великого кохання, мабуть, можна й постраждати.
Сукня кольору грозового літнього неба (а як інакше описати ці переливи на спідниці?) була сповнена маленьких деталей: буфи, вишивка кристалами й тонке мереживо по краю рукавів.
Ідеально, з урахуванням того, що з прикрас на мені будуть лише кольє-підвіска та родовий перстень.
Підбори додали впевненості, що шия завтра болітиме трошки менше. Все ж таки мій супутник — прекрасний представник виду ГГ.
Тож до першого знайомства з леді Вайолет я готова.

***

— Ви сьогодні по-особливому прекрасні, Лорелай.
Якщо Ріан продовжуватиме говорити до мене таким голосом, я можу засумніватися у своїх попередніх рішеннях.
— Але дечого вашому образу не вистачає.
На його обличчі заграла усмішка передчуття.
Лорд відкрив чорний футляр, у якому лежав сімейний скарб — «Сльоза Ельфа».
— Це «Сльоза Ельфа». Колись її виготовив великий майстер А’ель’Касіан для моєї прабабусі. Вона не відповіла на його почуття, але на знак свого нерозділеного кохання він створив цю красу.
Поки його голос продовжував гратися з моїм слухом, я легенько торкалася металу.
Тоненькі срібні ниточки перепліталися в ледь помітну в'язь, що вела до центрального кристала у формі сльози. До речі, розміром майже як справжня.
Думаю, ельф задумував цю підвіску на кожен день.
Ріан обережно зняв рукавичку з моєї правої руки, і на мить я затамувала подих.
— Повірте, так треба. — Він по-хлоп'ячому підморгнув. — Торкніться рукою й скажіть: «Ітсуро до ехалар». Це староельфійською означає «до серця з любов'ю».
— Ітсуро до ехалар, — повторила я.
Прохолодний метал нагрівся й теплою рікою потік, закручуючись від моїх пальців до шиї. Наче живе, кольє зручно влаштувалося в мене на шиї, замочок клацнув, і композиція застигла, як ні в чому не бувало.
Тільки центральний кристал засвітився, мов маленький місяць. Через це він здавався вдвічі більшим.
Ріан не зводив із мене захопленого погляду, аж я трохи зашарілася.
— Ріан, це справжній витвір мистецтва, — прошепотіла я. — Навіть не уявляла, що вона настільки прекрасна. Дякую вам.
Він нахилився до мого лівого вуха й прошепотів у відповідь:
— Зізнаюся, мені давно хотілося побачити «Сльозу Ельфа» в дії. Ще з дитинства. Тому зараз це я вам вдячний.
Я усміхнулася ще ширше.
— Не вірите? Це кольє не дуже любить ельфійський народ. Вони вважають, що після смерті прабабусі ми мали повернути майстру А’ель’Касіану його творіння. Тому, щоб зайвий раз не псувати стосунки з ельфами, «Сльозу» в нашій сім'ї надягають лише на наречених перед весіллям. Як казав мій батько, раз на тридцять-п'ятдесят років заради щасливих закоханих очей можна пережити лист-претензію з ельфійського посольства.
Я аж трохи закашлялася.
Заради закоханих очей…
Але, думаю, у нашому випадку причина трохи інша.
— Я буду з вами чесним, леді Вейр. — Його голос посерйознішав. Водночас він обережно повернув рукавичку на мою руку. — Після оголошення наших заручин при дворі хтось розпустив плітки, що ви не володієте магією. Це дрібна провокація, щоб вивести вас на емоції та змусити якимось чином проявити свій дар. Повторюся, дрібниця, але не завадить закрити це питання в зародку. Світло «Сльози» розвіє сумніви будь-яких скептиків.
— І ледь не забув.
Він дістав срібну шпильку з димчастою кулькою на кінці.
— Дозволите?
Я, не замислюючись, кивнула.
— Буде трохи незручно, але воно того варте.
Він акуратно відігнув верхній край сукні й прикріпив шпильку до підкладки. Від тепла його рук по тілу розбіглися мурашки.
— Ваш батько повідомив мені про вашу тривогу. У нашому суспільстві не прийнято ходити в гості, обвішавшись артефактами. Але ця шпилька — трохи видозмінений артефакт для дітей. Будь-яке сканування його пропустить. Він заряджений моєю магією повітря. Якщо вам раптом загрожуватиме падіння чи зіткнення з чимось, кулька розіб'ється ще до удару й огорне вас повітряним щитом.
Він на мить замовк.
— Навряд чи він вам знадобиться, але я сподіваюся, що цей артефакт додасть вам трохи впевненості.
І от у цей момент я готова була його розцілувати!
Це ж ідеальний подарунок для сьогоднішнього вечора.
Я ненадовго відійшла до дзеркала поправити край сукні. А заодно взяти себе в руки, щоб він випадково мене не прочитав. Бо стримувати емоції було важко.
На мене чекало м'яке приземлення!
Заспокоївшись, я подала руку лорду-нареченому, і ми попрямували до карети.
На жаль, не могла не відзначити, що без постійної тривоги за майбутнє всередині я залишаюся молодою дівчиною, якій буде складно не захопитися таким чоловіком, як Ріан.
Але я спробую.