Розділ 3

Документ вирішила повернути того ж вечора. Лорд Вільк Вейр часто затримувався в кабінеті допізна, тому я сміливо постукала у двері.
— Заходь, Лорі.
Кабінет був наповнений світлом свічок і лампадок, у каміні горів вогонь. Усе дихало теплом і затишком.
Поклавши сувій на стіл, я подякувала за підтримку.
Вільк був уже немолодим, але його статура й погляд досі свідчили про силу та викликали захоплення.
Він поглянув на сувій, потім на мене і замість очікуваного «будь ласка» сказав:
— Я думав, що зробив усе, щоб між нами була довіра. І разом із тим не хочу тиснути. Мабуть, варто вже змиритися, що діти дорослішають і хочуть мати власні секрети. Але є дещо, про що я спитаю.
Він обійшов стіл і запросив мене сісти на диван навпроти каміна.
— Тебе щось тривожить, Лорі. Уже не перший день. І це не пов'язано з майбутнім шлюбом.
Його теплий голос, якась невимовна щирість у погляді, зверненому до мене як до рідної дитини, — усе це штовхало мене до нього в обійми. Поплакати й усе-все розповісти.
І на секунду я навіть потягнулася назустріч, але відразу ж себе зупинила.
Якщо розповім усе, хто знає, як відреагує батько на заміну дочки? Якщо розповім про смерть, зміню сюжет і втрачу свою основну перевагу ще до його початку.
Але сказати хоч щось хотілося, і я не змогла змовчати.
— Мені страшно. Я відчуваю зміни, і вони мене лякають. Мені тривожно, наче ось-ось зі мною станеться щось лихе.
Він слухав уважно, а після останньої фрази запитав:
— Ти говорила про це Ріану?
— Ні.
— Дарма. На майбутнє кажи. Твоя магія поступово прокидається, і важливо реагувати на її прояви. Були якісь конкретні образи? Можливо, зв'язок із певним часом?
Я похитала головою.
Його рука ніжно погладила мене по голові, після чого він потягнувся до паперу й ручки на журнальному столику. Написав декілька фраз, і папір просто згорів у нього в руках. Добре, що він не побачив мого переляканого обличчя в цей момент. Якось не очікувала побачити настільки буденний прояв справжньої магії.
Він знову подивився на мене й додав:
— Не хвилюйся. Не факт, що твоя тривога свідчить про реальну небезпеку, але ігнорувати її не варто.
Після чого міцно мене обійняв. Як рідну дитину. Ким я й була для нього.
У якийсь момент здалося, наче я за хвилину виплакала всі сльози й викричала весь крик, який тримала в собі. Мене різко відпустило. Усередині наче розв'язався вузол напруги. Стало легше дихати, прийшли спокій, тепло й любов.
Дивовижний дар.
Мене люблять. Я вдома.
Обійми розімкнулися.
— Тату, а можна я буду так приходити щовечора?
Він розсміявся, скуйовдив мені волосся:
— Тобі давно не п'ять років. Уміти проживати власні емоції самостійно…
— …обов'язкова частина дорослішання, — завершення фрази саме собою злетіло з моїх вуст.
— Усе так, усе так. Уже пізно. Думаю, нам усім пора спати.
Я зробила незадоволене обличчя, але всередині розуміла, що він має рацію.
Коли я вже йшла до дверей, він покликав мене ще раз:
— Лорі, ніхто не очікує, що між вами зародиться кохання. Не змушуй себе. Ви поживете номінально пару років, твій дар стабілізується, і ти будеш вільна обирати. Маги живуть довго, ти й не помітиш, як швидко пролетить час. 
— На добраніч, — я не знала, що йому відповісти. Потрібен був час на подумати.
— На добраніч, Лорі.
Дивовижна людина лорд Вейр.
Вперше мені не хотілося жартувати.
Вперше я змогла нормально заснути в цьому світі й виспатися.