Розділ 14

Вони були рудими наче іржаве залізо, наче червоний мох або наче тьмяна мідь, порівнянь я могла придумати море і ще пару озер. Представники півночі, тобто мої супровідники, були насичено-рудими. Увечері через тьмяне і жовте освітлення їхній колір волосся здавався мені більш темним, як кора старого дерева, обпалена глина або пожухле опале листя. Але з ранку цей факт — те, що вони руді — чомусь мене дуже розвеселив. Якщо думати логічно, то народ з місцевості, де починаються вічні льодовики, де захована Крижана безодня, а в безмісячні зимові ночі, які тривають майже цілодобово, лютує Вічна хуртовина, повинен мати дещо іншу зовнішність. Маски крижаних магів якраз чудово відповідали загальним очікуванням — чудовисько з білими косами, синіми очима, білою або темною шкірою, в чорно-білому одязі. А вони всі — або майже всі — руді... Хто завгодно розгубиться, зніяковіє!

— Сніданок, пані…

— Дякую, — буркнула я у відповідь.

А сама продовжила ламати голову. Як же так вийшло, що вони — руді?! Причому цей колір у дітей кожного нового покоління легко замінити на інший, наприклад, чорний. Тобто достатньо одному з батьків мати, так би мовити, іншу «масть». Можуть на півночі практикувати договірні шлюби, щоб зберегти колір волосся? Надто дивно, щоб бути правдою. Хоча я, ймовірніше, зараз зайве вже надумала, і насправді не всі мешканці півночі руді, просто король відібрав тих, які відрізнялися саме таким кольором волосся.

— Щось ще? — поки я завмерла, занурившись у думки, Ціара теж не рухалася. А варто було мені підняти погляд, як вона відвела свій. Що я пропустила?..

Ми з нею стояли обличчям до обличчя, тільки вона була вищою за мене на півголови і, здається, це давало їй перевагу. Таким чином вона могла дивитися на мене зверхньо. Хоча, можливо, це тільки моя уява. У Ціари теж був укажчик на поясі, так само як і у чоловіків. Значить, вони всі, так чи інакше, належали до знатних північних родів, використовували магію і служили на благо королівства. Якщо звісно я правильно інтерпретую те, що побачила і почула.

— Нічого такого, пані, — вона зробила крок убік, звільняючи для мене прохід.

Сніданок пройшов у тиші. Я дочекалася, поки прийде вчорашній маг-лікар і ще раз огляне брата. Брайан, природно, запевняв, що він вже здоровий і готовий вже їхати далі, але повірити в його слова було складно, особливо згадуючи його блідо-зелене обличчя. Ліки мали допомогти, і пораненому краще було би спокійно одужувати вдома, але додому його ще потрібно було привезти. А залишати брата одного я не хотіла.

— Ми почекаємо, поки Брайану не стане краще, і тоді вирушимо до Ейраху.

— Ні. Не забувайте, що ми поспішаємо, пані. У Граденейрі є королівська лікарня, як тільки пану Леайху стане легше, він зможе і сам... — Ціара навпаки планувала не затримуватися.

— Я розумію, що для вас то не проблема — кинути чужу людину, — різко перебила я її, стала навпроти, склавши руки на грудях. Після вчорашньої події з участю крижаної магії, як я не намагалася, а все одно не могла розслабитися, коли Ціара поруч. Ставилася до неї з підозрою, чекала на удар у спину. — Свого родича ви б не кинули напризволяще, так?

— Родичі бувають різні, — вона стиснула губи, натякаючи, що іноді кровні родичі можуть бути не пов'язані нічим, крім крові, між ними фактично немає зв'язку, співпереживання, турботи або хоча б суперництва.

— Мої стосунки з братами саме такі: ми не кидаємо один одного в біді!

— Ні. Шляхи замете. Ми не встигнемо! — Вона навіть притопнула ногою.

— І що? Якщо не встигнемо, то хай мій майбутній чоловік постарається заради мене і придумає, як пройти цими заметеними шляхами! — я твердо вирішила відстоювати своє рішення. — Ви — мої супровідники, а не тюремники!

— Ви — всього лише крихітна сніжинка, яка впала з неба і уявляє, що знає про сніг все, — вона знизила голос, в якому я почула погрозливі ноти. Тільки ті погрози цього разу не були прикриті ввічливістю.

— Моє рішення остаточне. Інакше вам доведеться тягнути мене силоміць.

—  Не найгірше рішення... — процідила крізь зуби Ціара і зробила крок у мій бік.

— Не варто, Ціаро,  — їй дорогу перегородив рукою Кейран і похитав головою. — Давайте знайдемо компроміс. Я можу залишитися і доглянути за вашим братом, пані. Це буде мені в радість.

Я прикусила губу, дивлячись на спокійне обличчя Кейрана — він був свого роду острівцем стабільності. До речі, він запропонував досить непоганий варіант, який мене б влаштував одразу, якби Ціара не ігнорувала мої бажання і не вимагала так наполегливо кинути Брайана в Граденейрі.

— Я впевнений, що пану Леайху стане краще вже сьогодні ввечері. Я подбаю, щоб він дістався до вашого дому швидко і без проблем, — він продовжив з м'якою посмішкою, відсуваючи Ціару за свою спину. Вона стиснула губи, але чомусь не стала сперечатися з Кейраном. А мені наче нещодавно здалося, що саме вона серед них трьох головна.

— Ви не порушите цим правил? — уточнила я, бо все ще сумнівалася. Як би то не сталося, а потрапити додому мені потрібно якомога раніше, бо час спливає. Але між моїм витраченим часом і вимогою кинути брата серед чужих людей я без зволікань вибрала брата.

— Навіть якщо і порушу, не турбуйтеся, — він коротко схилився, а потім раптом потягнувся до моєї лівої руки. Вкрай ледь відчутно підхопив мою долоню, рукавичку з якої я не знімала, і майже торкнувся губами внутрішньої сторони зап'ястя.