Розділ 11

— Не розумію, навіщо так поспішати? Раптовий переїзд, а наступного літа весілля? — Брайан хмурився, причин для цього вистачало. — Хіба не краще зустрітися навесні? Почнеться новий сезон, відвідаєте кілька заходів у якості пари, ще декілька побачень не стануть на заваді, щоб перевірити твого нареченого... Айві, я прав? Або я чогось не знаю?

— Ти взагалі не віриш у кохання з першого погляду? Я читала багато історій, можливо, воно дійсно існує! — горячкувато відповіла я йому. Насправді, мої слова були немов клішована репліка із тих самих романтичних книжок, але таким чином я намагалася змінити тему. Не хотілося ризикувати ще й долею брата, розповідаючи те, що йому не можна знати. Хто знає, до чого може призвести моя неспроможність тримати язика за зубами. Якщо і посвячувати його в подробиці мого майбутнього заміжжя, то десь наодинці, коли ми не в оточенні королівських лицарів.

— Айві, я тебе знаю надто добре. Головне, щоб ти не пошкодувала про свій вибір, — він зітхнув і відвернувся до вікна.

Я зробила те саме, але дивилася в іншу сторону. Над лісом вже давно згустилися сутінки, а потім простір навколо зруйнованого табору почав заповнюватися теплим жовтим світлом — це королівські маги закликали вогняних елементалів, а слуги розставляли яскраві смолоскипи на довгих жердинах. Екіпажів ставало все менше і менше. Спочатку у напрямку міста повезли поранених, потім поступово поїхали старші люди і сім'ї з дітьми, за ними — жінки. Таким чином залишилося досить мало зайвих очей. Слуги весь цей час прибирали розірвані намети, пакували столи і стільці, спалювали все непотрібне — так, щоб не залишилося і сліду присутності людини. З лісу раз у раз з'являлися єгері, іноді у вікно я бачила лицарів.

Брайан більше нічого не питав, я мовчки подякувала йому за це. Або мій відволікаючий маневр спрацював. Або, що ймовірніше, брат дійсно знав мене досить добре, щоб не продовжувати задавати небезпечні питання. Мою безглузду репліку зрозуміли як знак. У будь-якому разі мені не хотілося б обманювати близьких, але зробити нічого я не могла.

— Ти встигнеш зібрати речі за пару днів?

— Я ж не на закинутий острів посеред океану їду, всього лишень на північ, — я розтягнула губи в посмішці, щоб показати, що не потрібно хвилюватися. — Там є міста, в яких будуть крамниці, навіть книгарні, такі самі як в Ейраху. І мене ніхто не замикає в чотирьох стінах!

— Мені тривожно, що ми з Артуром чи батьком не зможемо тебе провідати, — він скривився. — До того ж батько буде дуже незадоволений тим, що твій наречений не з'явився разом з тобою, не показався перед твоєю родиною! Це неправильно — відпускати тебе з незнайомцем!

— Брайане, мене ніхто і не повинен відпускати, — я потягнулася рукою до його коліна, щоб, як зазвичай, поплескати по ньому, заспокоїти брата, але зупинилася. Не можна ж! — Вибач, але я і сама можу піти. Не турбуйся, навесні, як тільки розтане сніг, я приїду в гості. І чоловіка привезу. І обіцяю писати листи.

— Ти занадто спокійна, — незадоволено буркнув брат. — О, дивись…

Повз навіть повільно проїхав на коні крижаний маг. Занадто повільно, я б сказала. Він був у масці та плащі. Можливо, він знав, що я в екіпажі, але не міг хоч чимось видати свою зацікавленість. Підозріло якось. Але, можливо, він таким чином хотів дати мені знати, що нарешті покинув королівський табір або, якщо точніше, те, що від табору залишилося. Так би мовити, попередив, щоб я не хвилювалася і не виглядала його по сторонах. Адже він зараз не міг мені нічого сказати: чим менше сторонні знали про наш зв'язок, тим було краще. Для інших я просто виходжу заміж за чоловіка знатного роду з північних земель.

— І кого тільки не зустрінеш, дивина та й годі, — буркнув Брайан, коли крижаний маг зник з нашого поля зору.

— Несподівано, еге ж? — нервово розсміялася я, але брат не підтримав веселощів, тільки хмикнув:

— Я б так не сказав. Знаєш, снігові лосі, чутки в Граденейрі, лід посеред осіннього лісу… То нащо дивуватися, що поруч проїхав справжнісінький крижаний маг? Його поява загалом вже не дивує. До речі, твій наречений якось пов'язаний з ним?

Я миттєво відчула неприємний холодок, що пробіг по грудях, здригнулася, потягнулася рукою до того місця — і зрозуміла, що це не страх з приводу того, що у брата з'явилися підозри. А всього лише подароване кільце, до якого я не звикла. Ланцюжок був тонким, майже невагомим, а ось кільце — ні. Воно то заважало і чіплялося за одяг, то відчутно холодило шкіру на грудях. Не давало забути про сьогоднішні мої пригоди.

— Може і пов'язаний, він все ж таки з півночі, але я не встигла запитати про все-все, — знизала я плечима, нагодувавши Брайана напівправдою. І нічого зайвого не ляпнула, і не збрехала. Однак, подумки я передбачала своє найближче майбутнє, і там на мене чекало набагато більше брехні. Та ж тітонька любила знати про мене все.

— Ох, сестричко, не бережеш ти наші нерви! Може, дійсно тебе не потрібно було з бібліотеки витягувати? — простогнав він, але потім хитнув головою: — Але вже пізно, правильно? А що твоя робота?..

— Буду надсилати листи, — сказала я впевненіше, ніж це було насправді. Тому що про північ, місцеві звичаї та можливості мені було невідомо. Але ж сніг не міг повністю ізолювати цей край на такий тривалий термін? Мали бути шляхи передачі новин. А якщо ні, то треба буде їх обов'язково віднайти!

Незабаром стемніло так, що навіть смолоскипи не дозволяли чітко розрізнити, що там відбувалося за вікнами. Ми вже досить довго сиділи в екіпажі, без можливості вийти. Кілька разів до нас заглядали лицарі — в основному поцікавитися, чи все в порядку, а також передати фляги з водою і сухі пайки — нашу вечерю. Ніхто не збирався морити нас голодом. Під кінець Брайан задрімав, притулившись головою до стінки, а я продовжувала витріщатися в темряву, краєм ока стежачи за братом. Йому обробили рани, пошкоджену руку зафіксували, напоїли якимось ліками, а королівський маг-лікар знеболив, але я все одно боялася. А раптом щось не знайшли, якусь травму? А раптом у нього внутрішні пошкодження? А раптом це не відблиски смолоскипів на його обличчі, а рум'янець, і у брата запалення і жар? Перевірити я, на превеликій жаль, не могла, для цього мені потрібно було торкнутися його чола або щоки голою рукою.