Розділ 3

Ніч у Граденейрі пройшла неспокійно, раз у раз хтось кричав під вікнами. Зазвичай мені було б цікаво, що відбувається. Але цього разу далася взнаки довга дорога і втома, я відкривала очі, почувши незрозумілий звук, незадоволено морщилася, косилася на вікно і загорталася назад у ковдру по самий ніс. У кімнаті було волого і прохолодно, бракувало каміна, який затишно палить жаром, і ледь помітного шипіння вогняного елементаля.

— І що це таке було вночі? — я спустилася вчасно, брат якраз спіймав за лацкан молодого хлопця в формі з емблемою готелю і словесно катував його.

— Так, тойво, крижаних магів ловили, — зітхнув він, намагаючись не дивитися в очі грізним недоспаним гостям. Я від подиву закашлялася і поцікавилася:

— І як, всіх зловили?

— Не смійтеся, пані, благаю, — занив він. — З ночі гості обурюються, та тільки зробити нічого не можна. Наш управитель, магія йому най допоможе, вже десяток промов виголосив про те, що ніяких дітей крижані маги не їдять. Але ті дурні чутки невмирущі, газети знову ж таки, та й по селах досі від бабів з дідами можна почути таке, що волосся на голові ворушиться від жаху... І вчора, як на зло, у когось чи то донька, чи то онука не повернулася додому, ніхто дитину не бачив, а якщо і бачив, то ніс дівчинку біловолосий жах з білими іклами і димчастими крилами…

— Оце фантазія, — Брайан присвиснув, я в свою чергу похитала головою.

Ні, безумовно, мені потрібно поквапитися зі своїми статтями на цю тему. Коли північ не входила до складу королівства, розповідати можна було про все, що заманеться, до того ж холод, короткий світловий день, невиразні тіні — побачити дивне або моторошне простіше простого. Але територія Асорії розширилася до льодовиків ще півстоліття тому, а ставлення до людей того краю майже не змінилося. Точніше до скромної купки крижаних магів не змінилося, у простих північних жителів настільки серйозних проблем, здається, вже не було.

— Фантазія чи ні, а три вулиці до світанку шукали дитину з факелами, — майже пошепки закінчив свою розповідь хлопець.

— І дай вгадаю, дитини взагалі не існувало? Або спала собі донька, вона ж онука, спокійно в теплому ліжечку і навіть не знала, що її шукають? — хмикнула я, але він тільки руками розвів, мовляв, чого не знаю, того не знаю.

Поспіхом проковтнувши сніданок, ми вийшли з готелю, затримуватися не варто було, інакше до місця зустрічі дістанемося вже після обіду, і Брайан не встигне на полювання першого дня. На вулиці залишилися сліди натовпу, який бушував вночі, — зламана огорожа, вирвані з корінням кущі, розбита вітрина крамниці з готовим одягом, якесь сміття, клапті тканини... Я пересмикнула плечима, видовище було неприємне. Підігрітий підозрами і страхом натовп міг розірвати людину в лічені секунди, і не факт, що магія буде дієвою в такій ситуації, не встигнеш укажчик дістати.

— Сподіваюся, вони нікого не знайшли, — пробурмотіла я.

— Причому жертвою міг стати хто завгодно, але не крижаний маг, у мага якраз було більше шансів врятуватися, ніж у випадкового перехожого, — зло промовив брат і кивнув мені, вказуючи підборіддям на кінець вулиці. — Здається, там книгарня. Хочеш зайти?

— А час у нас є? — здивувалася я, але брат кивнув:

— Все одно екіпаж ще не готовий.

У книгарні було тихо, тепло і пахло чорнилом, відвідувачів було мало, розмови велися пошепки, що відтворювало приємну бібліотечну атмосферу. На полиці з періодикою вчорашньої газети я не знайшла, напевно, це видання такого штибу, що в пристойних місцях його не виставляють. Зате побачила стос Асорського вісника за позавчорашній день. Я швидко знайшла свою колонку з цікавою інформацією про підготовку полів і садів до зими, подану з позиції науки і традицій, переконалася, що мої ініціали присутні, а заголовок не з'їхав, як іноді бувало при верстці. На стелажі з новинками, на жаль, нічого нового для мене не знайшлося. Залишалося проглянути монографії місцевих діячів. Далеко не всі прагнули опублікувати свої думки про будь-що у столичному видавництві, там це банально було дорожче, ніж в Граденейрі. Ще могли відрізнятися дитячі книги, особливо це стосувалося легенд і казок. Я якраз знайшла дві цікаві з майстерними малюнками, коли в крамниці хтось підвищив голос.

— Ви, пане немісцевий, не маєте права вказувати, кого нам боятися і від кого захищатися! І як саме це робити!

Я підняла брову, швидше за все, розмова стосувалася нічних подій, і почала пробиратися ближче до тих, хто говорив. Цікаво ж!

— Так, ваша правда, я — немісцевий. Тільки ви, особисто ви, впевнені, що вбий натовп людину цієї ночі — це був би той самий страшний крижаний маг? А якщо б ви помилилися, то що далі? Жертва допустима? Через страх можна творити все, що заманеться?

— Та як у вас язик повернувся-то таке сказати?! — втрутився інший голос. — Що ми, якісь чудовиська, звичайного перехожого з жахіттям переплутати би?!

Тут я не стерпіла, вийшла з-за стелажа і приєдналася до обговорення. Тема-то якраз мене цікавить.

— Прошу-благаю, на цьому моменті можна детальніше? — я швидко дістала блокнот і олівець. — Як саме виглядає це жахіття, тобто крижаний маг?

— Вам, молода пані, навіщо такий страх уявляти? — вони виглядали ошелешено.

У цьому кутку крамниці зібралася досить цікава компанія — четверо місцевих городян, швидше за все завсідники крамниці, і один приїжджий. Чому приїжджий, стало зрозуміло відразу: незвичні риси обличчя і колір волосся, коротка шкіряна куртка, теж рідкість, такі швидше в столиці носили, добротний дорожній одяг, недешевий, утеплений. Застібки на куртці була тьмяно-золоті, модні, що навело мене на думку про справжнє золото або позолоту, а не алхімічну підробку. Розмах плечей чомусь нагадав мені про старшого брата, він як спадкоємець вважався військовозобов'язаним і зараз працював королівським службовцем. Незнайомець був не такий вже й простий, з багатої сім'ї чи, можливо, навіть знатного роду, хоч ніяких гербів або міток на одязі не було. Він стояв проти городян зі спокійною посмішкою, а для завершеного образу в руках йому явно не вистачало магічного укажчика. Втім, мою появу він зустрів з подивом.