Глава 16

ДАРІАН 

Дивлюся юній красуні услід. Вона досить приваблива, емоційна, а ще надто капризна. Ну, що там казати, справжня принцеса. Вона йде, а я розумію, що не можу її відпустити. Нам потрібно поговорити і не лише про справи. Я такої краси, поєднаної з ніжністю, у своєму світі не зустрічав. 

— Ваша світлосте, невже ви приїхали сюди, щоб просто так піти? — зухвало кидаю їй навздогін. — Ваш світ поглинає наш, і навпаки, — попереджаю її. — Насувається катастрофа, і ви це чудово розумієте. А доки ви гратимете зі своєю гордістю, може трапитися непоправне. 

Дівчина зупиняється, не дійшовши кілька метрів до високих двостулкових дверей зали. З хвилину стоїть, а тоді оглядається. 

— І, що ви пропонуєте? — нахмурившись, питає вона. 

— Я пропоную скласти зброю та поговорити без емоцій, — пропоную справді дієвий та реальний варіант. 

— В мене в руках немає зброї, лише білченя, — з іронією відмахується дівча і з насмішкою питає: — Невже ви його боїтеся? 

Дивлюся на дівчину і диву даюся: вона зараз серйозно, чи таки вирішила поглузувати з мене. 

— Ваша світлосте, я не білченяти боюся і навіть не того, що наші світи злиються в один і ми всі замерзнемо. Мені за дітей страшно. Вони ж іще життя не бачили. 

— У вас є діти? — великими очима дивиться на мене дівчина, граючись з білченям. 

— Ні, у мене ні дітей, ні дружини немає, але у королівстві багато діток. Я переконаний, що й у вашому світі також є діти. Невже вам їх не шкода? Ви ж, ваша світлосте, самі іще он по суті дитина... 

— Я уже доросла, — невдоволено заперечує мої слова принцеса. 

Посміхаюся, вона така кумедна. 

— Гаразд, не будемо сперечатися, — кидаю на її слова й висловлюю очевидне. — Ви ж не просто так сюди прийшли. 

— А ви? — питає вона у відповідь. 

— Звісно, не просто так. Мені порадив сюди прийти чаклун. 

— А мені цілителька, — зізнається дівчина. 

— Поверніться, будь ласка, ваша високосте. Поговоримо. Я ж не кусаюся. І ображати вас наміру не маю. Якщо ми вже опинилися тут в один і той же час, то це ж не просто так. 

— Звісно, не просто, — скинувши підборіддя догори, заявляє принцеса. — Це мій дім. Я тут народилася. Тільки приїхала сьогодні сюди вперше. 

У мене перехоплює подих, і я на емоціях висловлюю свою здогадку: 

— То ви, ваша світлосте, і є дочка Семи Вітрів, про яку легенди ходять? 

— Не знаю, чи легенди ходять, але я справді донька семи вітрів. 

Мене перехоплюють емоції, бо колись давно я, наче крізь сон, пам’ятаю, як чаклун розповідав, що нарешті народилася та, яка врятує світ. На горі Семи Вітрів народилася дівчинка, яка зможе врятувати наші світи від прокляття. 

Дивлюся на юну принцесу і повірити не можу, що мені випала честь зустріти ту, від якої залежить доля наших світів. Це дівча навіть не підозрює, яку силу має та енергію носить у собі. 

— Поверніться, будь ласка, ваша світлосте, прошу. Вип’ємо чаю. У нас є ще трохи часу до в’їзду, бо сонце ще не закотилося за небокрай. 

— Мені страшно з вами залишатися. Зрештою, це страшне порушення, адже я знаходитимуся з чоловіком без фрейлін, — цілком серйозно зауважує дівча. 

— Люба моя, наявність фрейлін тут все одно неможлива. Сюди проходять тільки обрані. У цьому проході чимало моїх людей життя віддали. А я пройшов живий та неушкоджений, — переводжу подих і додаю вагомий факт: — У вас білченя, воно і буде вам за фрейліну. 

— Гадаєте, це смішно? — обурюється дівчина. 

— А я і не думав сміятися, — заперечую її слова. — У нас з вами, ваша світлосте, іншого виходу нема. Повертайтеся. Бо ще трохи — і поїдемо. 

Дівчина, зітхавши, повільно повертається. І я в душі видихаю. Мені потрібно дізнатися у неї, за чим вона сюди прийшла, що шукала. Можливо, вона знає, як все виправити. Бо ж реально вона не просто так тут.