Розділ 16

Розділ 16

Король вампірів усівся на трон, навіть не знявши закривавлених рукавиць. Фаррам, який уже був тут і стояв праворуч від брата, солодко посміхнувся, позирнувши на мене.

— Брате, цього року данина особливо... е-е-е... різноманітна, — пробурмотів Фаррам, схилившись до короля ближче.

Дагар лише роздратовано махнув рукою.

— Мені байдуже. Амулет вибере сам. Якщо він знову мовчатиме, ми віддамо всіх цих людських дівчат вельможам і закриємо цю тему. Кожного року одне й те ж саме! Мене це дратує! Фарраме, ти ж розумієш, що отой батьків заповіт — то просто формальність! Нам не обов'язково його дотримуватися!

— Я не згоден з вами, Ваша Величносте, — вийшов раптом наперед високий сивочолий вампір, такий же величний і вродливий, як усі представники цієї раси. — Ваш батько недарма передав вам цей заповіт. Це — майбутнє нашого королівства. Істинних вампірів стає все менше. Наша раса на межі вимирання. Ми змушені інколи ініціювати людей та інших істот, але це неприпустимо! І я, як хранитель крові, наполягаю на продовженні таких відборів, аж поки ми не досягнемо результату.

— Ох, хранителю Рронді, ти завжди був прихильником старих традицій! І ти ж бачиш, що я не проти, просто кажу, що це без толку! Мене це просто дратує! Починайте, чорт забирай! Я хочу швидше змити з себе цей бруд! — вказав він на свій закривавлений одяг. — І впевнений, що цього року теж не буде результату, тому вирішив якнайшвидше закінчити з цим!

— Дагаре, дозволиш мені потім вибрати собі одну з цих людських бранок? Я давно не брав собі наложниць. Чомусь захотілося, — блимнув червоними очима Фаррам на Лію, і в неї серце впало в п'яти.

Уявляла, як буде знущатися з неї цей покидьок, коли отримає її у своє повне володіння. Вампіри говорили про якийсь вибір. Очевидно, мали вибрати серед дівчат якусь особливу дівчину, яку щороку їм привозили. Але про це геть ніхто їм не розповідав! Їх просто називали щорічною даниною як відкуп за ненапад цих кровопивць на їхнє королівство. Ох, було надто мало інформації про це, але Лія вже зацікавилася, бо хотілося дізнатися більше.

— Та бери хоч всіх! — махнув рукою король Дагар. — Після завтрашнього балу вони в повному розпорядженні моїх найближчих вельмож при дворі. Хранителю Рронді, може, цього року не будемо робити балу? Я втомився від світського життя!

— В заповіті сказано: «Десятьох дівчат привезуть в королівство, і буде великий бал, де гарно їх прийматимуть, щоб зрозуміли ці прекрасні гості, що вампіри — вельможні та культурні, а не хижі звірі, якими є тільки дикі представники нашого роду...», — процитував хранитель Рронді якийсь уривок.

— Ага, вони, ці смішні та дурні люди, все одно сприймають нас дикими. Не бачу сенсу в цьому балу, він нічого не змінить. Тим більше, все одно всі ці дівки підуть в наложниці високопоставленим вампірам…

— Але якщо одну із них впізнає амулет, то після закінчення ритуалу.., — спробував продовжити хранитель.

— Отож! Давайте, починайте! — перебив король Дагар хранителя. — Все одно він не впізнає! І я не з’явлюся на той бал, а ви як хочете! Починайте!

Хранитель Рронді незадоволено скривився, але промовчав. Не заперечував, махнув рукою, і тут же до короля підійшов придворний маг, тримаючи на спеціальній подушці магічний артефакт у вигляді ока на ланцюжку, у центрі якого знаходився сірий камінь. Це був Амулет Крові.

Дівчат почали підводити до мага, що стояв біля королівського трону. Першою підійшла красуня Селена. Вона тремтіла, роблячи реверанс перед королем, як вчила її управителька Корнеліда. Дагар навіть не поглянув на неї, сидів на троні, заплющивши очі й відкинувши голову на спинку трону. Маг похилитав амулетом перед дівчиною, але камінь ніяк не відреагував, залишився сірим.

— Наступна, — кинув Дагар, розплющивши нарешті очі й байдуже глипнувши на Селену.

Одна за одною дівчата проходили повз трон, усіх перевіряв придворний маг за допомогою магічного Амулету Крові, ось підійшла знайома Лії Мідда, ще дві блондинки… Але амулет мовчав. Лія навіть не уявляла, що повинно відбутися і кого вибирає амулет? І навіщо, для чого?

Атмосфера в залі ставала дедалі напруженішою, але вампіри-вельможі вже почали перешіптуватися, передчуваючи, що вся здобич, всі ці дівчата дістануться їм, і, напевно, раділи цьому.

— Це марна трата часу, — прогарчав Дагар. — Я ж казав, що цього року нічого не буде! Жодна з них не варта мого роду!

— Залишилася остання, Ваша Величносте, — голос управительки Корнеліди прозвучав за спиною Лії як зміїне сичання, і вампірка штовхнула Лію в спину. — Іди, потворо. Покажися королю.

Лія підійшла до королівського трону. Її обрізане волосся стирчало в різні боки, а плями на обличчі в світлі люстр виглядали як брудні виразки на шкірі. Дівчина не зробила ніякого реверансу, просто стояла і виклично дивилася королю Дагару прямо в очі, зціпивши зуби й гордо задерши підборіддя...