Розділ 15

Розділ 15

Усіх десятьох дівчат-бранок привели до головного тронного залу, який вражав своєю похмурою та водночас величною красою. Це було серце королівства вампірів, місце, де приймалися рішення, що вершили долі цілих народів. ​Зал був величезним і височезним, витягнутим у довжину, з чорними блискучими стінами, які, наче дзеркала, відбивали світло тисяч свічок у масивних круглих люстрах, що висіли над головами присутніх. Від порогу вела широка гаптована червона доріжка-килим, що нагадувала Лії річку крові, яка вела прямо до високого постаменту, де стояв вампірський трон. Уздовж залу височіли масивні колони, кожна з яких була прикрашена майстерною різьбою у формі переплетених змій та кажанів із очима з рубінів, а високі стрільчасті вікна були засклені вітражами, що зображували сцени давніх битв, і зараз, у нічному світлі місяця, вони відкидали на підлогу примарні червоні, сині та фіолетові тіні.

Сам же трон короля вампірів Дагара вражав монументальністю і жахливістю. Його спинка була виконана у формі розправлених крил, а на підлокітниках спочивали голови хижих горгулій. І Лія побачила, що трон був порожнім, а це значило, що король ще не прийшов сюди, в цю залу, і всі його чекають. Натомість просто біля трону стояв Фаррам і хижо оскалювався. Одразу ж його погляд знайшов серед дівчат Лію, і він задоволено посміхнувся, певно, йому сподобалося те, що він зробив з дівчиною. 

Коли дівчат ввели, у тронному залі запанувала тиша, вампіри-придворні та гарно вбрані жінки-вампірки стояли навколо і роздивлялися їх із дивною цікавістю. Бранок вишикували в ряд вздовж червоної доріжки прямо біля трону, і тепер вони нагадували зляканих пташок, що потрапили в клітку, боялися навіть поворухнутися, відчуваючи на собі важкі погляди придворних вампірів та вампірок, що стояли в тінях між колонами. Лія стояла з самого краю, і її руки мимоволі стискали тканину сукні з того боку, де в кишені була схована її коса, наче це могло чимось допомоги. Вона відчувала, як магічні брудні плями на її обличчі неприємно відчуваються і саднять, немов реагуючи на засилля темної магії в цьому залі.

Раптом бічні двері за троном розчинилися з сильним гуркотом, і до тронного залу швидким і рвучким кроком увійшов чоловік, від самої появи якого повітря, здавалося, стало ще холоднішим. Це був Його Величність король вампірів Дагар.

І хоч зовнішня схожість і справді була, тому що було видно, що вони близнюки, але цей чоловік для Лії зовсім не був схожий на свого брата Фаррама, який зараз стояв біля постаменту з хижою посмішкою на вустах. Король виглядав так, ніби щойно прийшов із фронту і кривавої битви. Його обладунки були вкриті пилом і темними плямами запеклої крові, плащ порваний і в деяких місцях пропалений, а на обличчі, суворому й злому, був страшенно незадоволений вираз…

— Швидше! — сухо й різко вигукнув він, навіть не глянувши в бік дівчат. — У мене немає часу на ці ваші довгі церемонії! Кордони тріщать по швах, я три доби не злазив із сідла, а ви хочете, щоб я витрачав ніч на вибір чергової людської істоти, яка все одно виявиться непридатною ні до чого!..