Розділ 13

Розділ 13 

Лія, побачивши свою косу на підлозі і зрозумівши, що зробив цей монстр, все-таки не стрималася, ахнула від несподіванки й мимоволі торкнулася голови. Тепер замість важкої коси там стирчали короткі пасма, обрізані під саму потилицю. І дівчина й справді тепер була схожа на якусь бездомну сироту, а не на вродливу панянку, яку спеціально привезли королю вампірів через магічні кордони.

Фаррам задоволено гмикнув, дивлячись на результат своєї огидної роботи, і підійшов до столу. Там стояв його келих із густим темним вином. Вампір занурив пальці в ту рідину, а потім розвернувся і різко бризнув нею ошелешеній дівчині просто в обличчя. Вона здригнулася, відчуваючи, як краплі стікають по щоках, і, слава богам, це була не кров! Вампір щось швидко прошепотів, його очі спалахнули червоним, і шкіру на обличчі Лії почало нестерпно пекти.

— А це завершальний акорд, — ощерив ікла Фаррам.

Він чіпко схопив дівчину за руку і силоміць підтягнув до великого дзеркала, яке висіло в його покоях на стіні. Лія глянула у те люстро і на мить завмерла від дивного та моторошного видовища: у дзеркалі вона була абсолютно одна. Позаду неї не було високої постаті Фаррама, не було його хижого й задоволеного обличчя, бо дзеркало просто не відображало вампіра, залишаючи за спиною дівчини лише порожній кабінет із мерехтливим синім вогнем з каміна.

Але власне відображення змусило її відсахнутися й знову ахнути. Там, де впали зачаровані Фаррамом краплі вина, прямо на очах проступали брудні темні плями, схожі на розсипані по шкірі родимки або застарілі синці. Вони несиметрично вкривали щоки та чоло, спотворюючи її риси та роблячи обличчя негарним, навіть гидким. У поєднанні з обрубаним волоссям, що стирчало в різні боки, дівчина й справді тепер виглядала хворобливою та потворною.

— Ну от, тепер ти страшна, — промовив Фаррам, і в його голосі почулося злорадство. — Тепер мій брат навіть не подивиться в твій бік. Король Дагар не вибере таку потвору. Він віддасть тебе тому, хто захоче забрати цей людський непотріб, і я особисто заберу тебе собі. От тоді твоє покарання стане справжнім, біла посіпако! Я вип’ю тебе всю, по краплі. Смакуватиму твою кров щоночі, поки ти сама не почнеш благати про смерть. А тепер — геть із моїх очей!

Він владно вказав на двері і повернувся до свого крісла біля каміна. Лія мовчки розвернулася і, намагаючись триматися, пішла до дверей. В останній момент вона схилилася і схопила свою косу, яка валялася на підлозі, і вже тоді швидко вийшла з покоїв Фаррама.

Дворецька Корнеліда за дверима, побачивши її вигляд, лише посміхнулася злорадно, але нічого не сказала про її зовнішність, лише кивнула владно і промовила:

— Сподіваюся, ти тепер зрозуміла, як повинна вести себе тут? Ходімо, ми ще встигнемо у танцювальний зал. Якою б ти не була тепер потворною, все одно ти поки що ще залишаєшся даниною нашому королю…

І вони пішли по коридору до танцювального залу. Лія йшла, відчуваючи, як коротке обрізане волосся лоскоче шию, а обличчя горить від гидких магічних міток, і думала, що якщо Фаррам сподівався побачити її сльози, якщо він і ця його прислужниця Корнеліда думають, що зламали її, то вони погано знають історію людей. Бо люди іноді стають найнебезпечнішими саме тоді, коли їм уже немає чого втрачати, коли їх доводять до крайньої межі, від якої вже немає вороття…