Розділ 12

Розділ 12

Вони йшли нескінченними коридорами, де холод, здавалося, просочувався крізь самі стіни. Дворецька Корнеліда крокувала попереду, мовчазна й зла, і лише стукіт її підборів об підлогу відлунював у порожнечі, наче відлік часу до Ліїного покарання тим страшним вампіром.

Нарешті дворецька зупинилася перед масивними дверима, оббитими чорною шкірою, і сухо кивнула двом солдатам, що стояли тут на варті. Вони дозволили увійти.

Очевидно, це були особисті покої першого радника Фаррама, освітлені тільки приглушеним світлом каміна, у якому палахкотіло не звичайне жовте полум’я, а дивне й синювате, що не давало тепла. Сам перший радник сидів у кріслі з високою спинкою, тримаючи в руках келих із якимось червоним напоєм. Лію трохи занудило, бо вона подумала, що то кров. 

Корнеліда присіла в глибокому й манірному реверансі, майже торкнувшись коліном підлоги.

— Ваша Світлосте, я привела дівчину, як ви й наказали. Норовлива людська бранка до ваших послуг і для отримання заслуженого покарання.

Фаррам поглянув на них обох, його очі на мить блиснули червоним у напівтемряві, і Лія відчула, як повітря в кімнаті почало холоднішати, напевно, то була якась особливість вампірів, бути такими холодними і робити холодним все навколо них.

— Дякую, Корнелідо, — промовив він задополено, і в його голосі почулася прихована загроза. — Можеш почекати за дверима. Це покарання не триватиме довго. Я лише хочу пояснити цій людській істоті деякі правила нашого вампірського королівського дому.

Дворецька знову вклонилася і мовчки вийшла, щільно зачинивши за собою двері. Тільки-но клацнув замок, Фаррам різко підвівся, і його рухи були настільки швидкими, що людське око ледь фіксувало переміщення — ось він був у кріслі, а за мить уже стояв біля Лії, хоча вона навіть не почула кроків. Повітря навколо нього ніби рухалося, а відблиски синього вогню створювали ілюзію, що за його спиною ворушаться живі тіні чи якісь темні рвані крила.

Фаррам повільно обійшов дівчину по колу, неначе хижак, що придивляється, з якого боку краще вчепитися в горлянку. У його руках раптом блиснув короткий ніж із чорним лезом, але дівчина цього не помітила, бо стояла нерухомо, намагаючись не показати свій страх, і думала про те, що в цьому замку вампіри, напевно, змагаються в тому, хто з них виглядає грізніше і зліше. І так, вона не хотіла більше сперечатися з ним, вирішила зараз стримувати себе, щоб не наражатися на ще більшу небезпеку, хоч їй так і кортіло вставити насмішкувате і гостре слівце. 

— Знаєш, чому всі так носяться з тобою? — прошипів вампір, зупинившись за її спиною і тримаючи ніж напоготові, а його дихання обпекло шию дівчини холодом. — Бо ти начебто унікальна. Коли вас привезли, прямо всі про це говорити почали. Твоє срібне волосся і горда постава дратує, ти це знаєш? Всі думають, що ти якась особлива данина, яку треба берегти для короля. Але я це виправлю. Зараз ти станеш такою ж, як усі. Навіть гіршою. Матимеш вигляд обскубаної курки, яку соромно подати до столу.

Він зненацька різко й грубо схопив Лію за косу біля самої потилиці і блискавично різонув кинджалом, обрізаючи її чудове волосся при самій голові, а потім кинув обрізану косу їй під ноги, явно насолоджуючись тим, що зробив. 

Сріблясте довге волосся, яким дівчина колись так пишалася, тепер лежало на кам’яній підлозі біля її черевиків довгою срібною мотузкою...