Розділ 9

Розділ 9

Корнеліда повільно повернула голову до Лії, і її червоні очі звузилися від гніву.

— Як ти смієш так говорити про короля, мерзенна людська самице? — прошипіла вона, наближаючись до дівчини.

— А як мені говорити? Хіба я кажу неправду? — Лія гірко всміхнулася, дивлячись прямо в очі вампірці. — Хоча, я розумію. Господарі ніколи не виходять зустрічати доставку їжі. Вони наказують слугам прийняти вантаж, перевірити якість і розкласти по полицях до обіду. Ми для вас просто свіже м’ясо, то ж навіщо вашому великому Дагару витрачати на нас свій час? А може, він просто занадто ніжний і боязкий, і соромиться дивитися в очі тим, чию кров він збирається пити?

Корнеліда з гнівом різко змахнула рукою.

— Досить!

Лія не встигла навіть здригнутися, як її тіло пронизав дикий та нестерпний біль, і вона була миттєво скручена страшною вампірською магією, яку накинула на неї Корнеліда. Дівчина впала на коліна, бо не змогла втриматися на ногах, все її тіло звело судомами, але Лія з останніх сил зціпила зуби, щоб не дозволити крикові вирватися зі свого рота, хоча біль був страшним. О, ні! Вона не дасть цій потворі задоволення почути її стогони, подумала дівчина, корчачись від болю на колінах. 

— Це магія покори, — холодно промовила Корнеліда, дивлячись зверху вниз на дівчину. — Вона навчить твій язик не бути таким паскудним і скрутить його у вузол, якщо я захочу, стерво!

Лія відчула, як від болю сльози виступили на очах, проте Лія все-таки знайшла в собі якісь дивні сили і підняла голову й подивилася на дворецьку Корнеліду з такою ненавистю, що та мимоволі відсахнулася.

Кілька секунд під поглядами зляканих дівчат Корнеліда з ненавистю розглядала Лію, в потім опустила руку, і біль миттєво зник із тіла дівчини, залишивши по собі лише слабкість у м’язах. Лія важко задихала, намагаючись опанувати тремтіння в руках та ногах, повільно, хитаючись, підвелася на ноги, але не опустила голови. Вона все ще залишалася нескореною.

— Дивися мені, щоб я більше не чула жодного поганого слова про нашого короля! Його Величність Дагар сам вирішує, що йому робити, а що не робити, не рабиням та хвойдам йому вказувати! — просичала Корнеліда, але в її очах на мить промайнуло щось схоже на подив. — Наступного разу я залишу тебе в такому стані на годину! Так що тримай свій язик на припоні!

Вампірка різко розвернулася до дверей і владно плеснула в долоні.

— Агов, служниці! Ворушіться!

З бічних дверей до зали швидко увійшли жінки у простому та скромному одязі. Це були, як не дивно, звичайні люди, не вампіри, і, як потім стало зрозуміло, це були прості жінки з навколишніх сіл, які служили в замку. Вони дивилися на дівчат-бранок із сумішшю співчуття та якогось дивного страху, а от на дворецьку Корнеліду глипали перелякано, не наважуючись підняти на неї очей.

— Заведіть їх у їхні кімнати! — наказала дворецька Корнеліда. — Розподіліть по троє. Поки король не повернувся, вони не мають виходити зі своїх кімнат у Тремтячій Вежі. Годуйте двічі на день. І особливо пильнуйте за цією, — вона вказала вказівним пальцем на Лію. — Якщо вона спробує ще раз відкрити рота і сказати щось погане про нашого короля, то кличте мене, я швидко вправлю їй мізки!

Дворецька Корнеліда ще секунду постояла, оглядаючи всіх дівчат, а потім, брязкаючи ключами при боці, вийшла геть із зали…