Розділ 10

Розділ 10

Раптом дівчина відчула на собі чийсь погляд. Озирнувшись, Лія побачила в дверях бібліотеки високу постать у чорному плащі. Там стояв високий вродливий вампір, одягнений у багатий чорний камзол, його чорне волосся розсипалося по плечах, губи стиснулися в тонку ниточку, і він дивився на неї з якоюсь дивною цікавістю, а потім його губи розпливлися в дивній посмішці. Але від тієї посмішки Лії стало не по собі, бо з-під губ визирнули гострі білі ікла, довші й страшніші, ніж у інших вампірів, яких досі бачила дівчина, а очі спалахнули таким яскравим червоним світлом, наче в них роздмухали багаття.

Він увійшов до бібліотеки й повільно почав рухатися між рядами столів. Дівчата навколо завмерли, дехто навіть перестав дихати, опустивши голови до книг. Дворецька Корнеліда, яка до цього суворо стежила за кожним рухом бранок, просто відійшла вбік. Вона не вимовила ні слова, не зробила жодного зауваження, а лише, побачивши чоловіка, присіла в глибокому реверансі. Напевно, це був якийсь високопоставлений вельможа. 

Чоловік зупинився прямо біля Лії, нахилився до дівчини, і вона відчула той самий холод, що відчувався від усіх вампірів, але в цього він був особливо сильний. Не питаючи дозволу, незнайомець простягнув руку і грубо схопив Лію за підборіддя, змушуючи її підняти голову і дивитися на нього, але одночасно з цим він ще й принюхувався, наблизивши обличчя до Ліїної шиї. Його ніздрі затріпотіли, втягуючи повітря.

— Який дивний запах, — вкрадливо прошепотів він. — Свіжість, гіркота і нотки якихось прянощів… І щось іще. Гм. Щось, що змушує мою холодну кров рухатися швидше. Це ти та сама біла данина, про яку шепочеться весь замок?

Лія відчула, як всередині неї знову закипає гнів, вона терпіти не могла, коли її мацали, наче товар на базарі. Дівчина різко смикнула головою і з силою відштовхнула його руку.

— Не чіпай мене своїми мерзенними лапами, — процідила вона, дивлячись йому прямо в очі, незважаючи на те, що дуже злякалася. — Чи у вас тут прийнято лізти до дівчат, як тільки господар виходить за поріг? Нас наче до короля вампірів привезли?! Чи перш ніж його представлять нам, усі, кому не лінь, будуть нас обмацувати?! І… е-е-е… обнюхувати?

— Як ти, людська хвойдо, смієш так говорити з рідним братом і правою рукою нашого короля і першим радником Фаррамом? — жахнулася дворецька Корнеліда. — Вибачте цю дурна рабиню, Ваша Світлосте, всі люди такі грубі й неотесані! Вона просто з самих низів суспільства, геть не знає, як слід поводитися з високоповажними вампірами. Але ми взялися за їхнє навчання! — вона вказала на книги на столах. — Я навчу їх манерам і покірності! І ця дівка вже вчора проявила себе непокірністю! Накажете покарати її?

Вампір же на мить завмер, наче не вірив, що його щойно відштовхнули та ще й нагрубіянили. Його червоні очі блиснули ще яскравіше, а посмішка стала схожою на хижий оскал.

— Так, вона повинна бути покарана! І я бажаю сам особисто покарати її! — просичав він крізь зуби. — Шкода, що Дагар не дозволяє їх усіх, цих привезених жінок, чіпати до… Гм.., — він не договорив, вчасно зупинившись, очевидно, це була якась таємниця. — Приведете її до мене сьогодні після занять. Я знаю, як провчити цю непокірну людську рабиню! Король Дагар може і любить норовливих, але я — ні! Я — Фаррам, брат короля, і я можу зробити так, що ти благатимеш про смерть ще до того, як побачиш Його Величність. Ти тут ніхто, запам'ятай! Лише посудина, яку спорожнять і викинуть!

Лія лише гірко всміхнулася йому у відповідь і вирішила не церемонитися. Все одно невідомо, чи доживе вона до завтра, тому впевнено відповіла:

— Ви вже другий чи третій за сьогодні, хто погрожує мені смертю. Придумайте щось нове, бо це вже стає нудно слухати!

Фаррам примружився. Здавалося, він зараз нападе на дівчину, але вампір лише провів довгими нігтями по столу, залишаючи глибокі борозни на дереві, так, напевно, він стримував себе.

— Насолоджуйся своєю сміливістю, поки можеш, біла посіпако. Смак страху набагато солодший, коли він приходить не одразу. Чекаю її у себе через годину! — кинув він роздратовано дворецькій і різко розвернувся та стрімко вийшов із бібліотеки.

Лія знову опустила очі до книги, але літери розпливалися перед очима, а руки дрібно тремтіли. Схоже, вона своїм довгим язиком нажила собі ще одного ворога…