Розділ 11

Розділ 11

Зранку Лія прокинулася від того, що в двері кімнати хтось гучно і настирливо постукав. Дівчина миттєво підхопилася, скидаючи з себе залишки сну. Стіни замку вже наче не тремтіли, чи то вона вже призвичаїлася, але в кімнаті було так само холодно, як і вночі.

— Вставайте, дівчата! — почувся за дверима голос тієї самої старшої служниці. — Швидко вмивайтеся, одягайте сукні, які висять у шафі, і виходьте. Дворецька Корнеліда чекатиме на вас у малій залі через десять хвилин. Хто запізниться — начувайтеся!

Служниця пішла далі, і було чути, як вона стукає в інші двері і те ж саме говорить іншим дівчатам. 

Мідда і Селена були сонні та перелякані, бо погано спали, а от Лія наче почувала себе нормально, бо не зважала на те трясіння вежі й добре виспалася. Дівчата швидко привели себе до порядку і почали порпатися в шафі, витягаючи з неї прості, але досить дорогі й пристойні сукні, які їм залишили, там же знайшлися й черевички для кожної з дівчат. Лія теж вибрала собі вбрання, темно-сіру сукню з цупкої тканини, яка хоч трохи рятувала від протягів, та зручні черевички на невисоких каблуках. Вона швидко вмилася холодною водою, котра остаточно прогнала сон, і заплела своє сріблясте волосся в довгу тугу косу.

— Дівчата, ворушіться, — підганяла вона подруг. — Не треба давати тій відьмі причину знову застосувати свою магію.

Коли вони вийшли в коридор, там уже стояли інші дівчата з їхньої групи бранок, всі виглядали пригніченими й переляканими, з темними колами під очима після безсонної страшної і гучної ночі в Тремтячій Вежі. Служниці повели їх назад через переходи до основної частини замку.

У невеликій залі, очевидно, трапезній, в яку їх привели, вже знаходилася дворецька Корнеліда. Вампірка виглядала бездоганно, мала пригладжену зачіску, з якої жодна волосинка не вибивалася, а її чорна сукня була дуже дорогою і елегантною. Лія подумала, що якщо слуги тут мають такий неймовірний вигляд, то якими ж є вельможні пані? Напевно, жінки-вампірки — створіння неймовірної краси! Але от що було дивним, так це те, що дівчина не бачила у цієї вампірки довгих ікол. Так, вони були трохи довші за інші зуби, але й інколи у людей теж такі бувають. Але чому ж вона точно знає, що це вампірка? Та ж не вишкірялася на неї в вампірському оскалі. Ну, принаймні поки що. Хіба що очі червоні. Але й баньші та деякі темні ельфи теж мають червоні очі… Гм. Дівчина надто мало знала про вампірів…

— Сьогодні ви розпочнете навчання, — сухо промовила дворецька, обходячи дівчат і прискіпливо їх оглядаючи. — Король Дагар любить, щоб його данина була не тільки… е-е-е… свіжою, а й вихованою. Ви повинні знати правила етикету замку, нашу історію та.., — вона зробила паузу, зупинившись біля Лії, — ...вміти тримати язика за зубами…

— Навчання? — все-таки не втрималася Лія, хоча ризикувала знову отримати магічне покарання. — Ви збираєтеся вчити нас етикету перед тим, як нас з'їдять, як із нас вип'ють всю кров? Ха-ха-ха! Яке благородство! 

Дворецька Корнеліда повільно повернулася до дівчини, і в її червоних очах на мить спалахнули небезпечні іскри, але цього разу вона не стала насилати на дівчину підкорювальну магію.

— Ти занадто багато думаєш про їжу, дівчино, — холодно посміхнулася вона. — Смерть — це не найгірше, що може трапитися в цьому замку. Декого з вас король може обрати для іншої служби. А тепер на вас чекає сніданок і перший урок.

Сніданок був дивним, це була густа сіра каша з якимось синім насінням, холодне м’ясо і густий червоний сік, який на колір нагадував кров, а на смак був, як терпкі ягоди. Лія навіть спочатку перелякалася, що то справді кров! Але понюхала і заспокоїлася. 

Дівчата їли мовчки, боячись навіть глянути на строгу дворецьку Корнеліду, що періодично виходила й заходила до зали, та на стражників-вампірів, що стояли біля дверей.

Після сніданку їх повели до величезної бібліотеки, стіни якої були заставлені полицями з тисячами книг у шкіряних палітурках. Дворецька Корнеліда наказала дівчатам сісти за кілька столів, які стояли, наче в школі, один за одним.

— Поки короля немає, ви будете вивчати історію нашого королівства, — строго повчала вона бранок. — Ви повинні розуміти, чиєю власністю ви стали.

Лія сіла за стіл поруч із якоюсь переляканою білявкою, розгорнула книгу, яка лежала перед кожною з них, і почала гортати сторінки. Її очі почали одразу ж на сторінках книги шукати бодай якусь згадку про таємні виходи з королівського палацу, підземелля чи слабкі місця вампірів. «Якщо вони хочуть, щоб я вчилася, — подумала дівчина, — я вчитимуся, але зовсім не тому, чому вони хочуть мене навчити. Я вивчу план замку і їхнього королівства і втечу… Ну, принаймні, може, встигну втекти до приїзду їхнього короля... »

Отак думала дівчина…