Розділ 10

Розділ 10

До Лії підійшла одна зі служниць, старша жінка з сивиною у волоссі, обережно доторкнулася до плеча дівчини.

— Ходімо, доню, вже не гніви дворецьку Корнеліду більше, — тихо прошепотіла вона. — Ця жінка дуже зла і мстива. 

Лія кивнула Мідді та Селені, щоб ті трималися поруч, бо вони вже були знайомі і хотіли мешкати в одній кімнаті. Їх усіх повели довгими кам’яними коридорами та сходами вглиб замку, в потім через довгий перехід між вежами до однієї з них, Тремтячої Вежі, про яку говорила дворецька. Кімната, в яку поселили Лію, Мідду та Селену, була невеликою і чистою. Там стояли три ліжка, застелені теплими ковдрами, велика шафа з одягом, три стільці і стіл, на якому стояв глечик із водою. Окремо ще були маленькі дверцята, що вели до крихітної ванної кімнати. І все освітлювали магічні свічки, бо в кімнаті не було вікон, лише вузька, шириною з долоню, щілина в стіні, крізь яку виднілися верхівки чорних скель, освітлені місяцем. 

— Я думала, що нас одразу ж уб'ють, тобто, вип'ють кров, а ми ще живі, — промовила тихо Мідда, сідаючи на своє ліжко в правому кутку, як тільки служниці зачинили за ними двері. — Ну, принаймні, поки що живі…

— Ми не просто живі, Міддо, — Лія підійшла до вузької щілини у стіні й подивилася на темне небо королівства вампірів. — Ми отримали крихітний шанс втекти, бо ми поки що чекаємо їхнього вампірського короля. І чим довше цей їхній король Дагар буде у від’їзді, тим більше шансів у нас знайти спосіб втекти звідси. О, я точно не змирюся ні на мить! Шукатиму вихід із цього пекла!

— Тут дуже холодно, — Селена сильніше закуталася в ковдру, тільки ніс стирчав. — Ви відчуваєте? Таке враження, що цей холод із самих стін лізе.

Лія відійшла від щілини в стіні. Холод і справді був собачий, аж шкіра бралася сиротами, але вона тільки знизала плечима. Підійшла до столу, налила собі трохи води, яка теж була крижана, аж зуби зводило, але дівчина випила все до дна. Її горло після тієї магії дворецької Корнеліди все ще неприємно саднило.

— Лягаймо вже, — кинула вона дівчатам. — Треба поспати, бо завтра хто його знає, що на нас чекає. Може, ганятимуть по всьому замку, сил треба набиратися.

Дівчата сперечатися не стали, швидко вляглися під ковдри, Лія дмухнула на магічні свічки, і кімната миттєво занурилася в темряву, тільки тонка смужка місячного світла зі щілини-віконця падала на підлогу.

Але поспати нормально не вийшло, бо замок вночі виявився зовсім не тихим. Десь знизу, з підвалів чи дальніх залів, долинало довге виття, і воно було дуже дивне, схоже було наче і звір кричить, і людина плаче одночасно. Мідда під своєю ковдрою почала дрібно труситися від страху. Потім по коридору неначе хтось пробіг, голосно регочучи, а далі почувся звук, немовбито по камінню шкребуть величезними гострими пазурами.

— Ліє, ти чуєш? — прошепотіла Мідда. — Вони там когось, може,.. е-е-е… їдять? Чи що вони роблять?

— Спи, — спокійно відповіла Лія. — Це просто старий замок, тут такі звуки може викликати протяг. Менше дослухайся, то краще спатимеш.

Раптом кімната здригнулася. Це не був землетрус, а якийсь дивний поштовх, наче щось величезне глибоко під землею поворухнулася. Стіни теж затремтіли, а вода в глечику на столі почала коливатися. Разом із цим тремтінням у кімнаті з'явився такий холод, що з ротів дівчат вилітала пара, як у морозний день.

— Ой, мамочко! Чому все навколо рухається і тремтить?! — Селена аж підскочила на ліжку. — Це землетрус?

— Не думаю, — заперечила Лія. — Цю вежу дворецька Корнеліда назвала Тремтячою, пам'ятаєте? Напевно, це якась її особливість, — Лія сіла на ліжку і спустила ноги на підлогу. Ух, підлога була така холодна, що, здавалося, підошви зараз примерзнуть до каменя! — Стояла ж вона якось до цих пір і не впала. То й зараз не впаде. 

Дівчина підійшла до стіни і приклала руку. Вежа знову дрібно затремтіла, і Лія відчула це тремтіння всім тілом. Було таке відчуття, що вежа — неначе жива істота, яка, як і вони з дівчатами, теж труситься чи то від холоду, чи то від якогось страху.

— Ну і тремтіть собі, — тихо буркнула вона до стін. — Побачимо ще, хто кого злякається!

Лія повернулася в ліжко, накрилася ковдрою по самі вуха і, як не дивно, швидко заснула. Вона просто вирішила, що боятися якоїсь вежі та стін — це вже занадто. І так вони у руках вампірів, що кожної секунди можуть увійти і випити їхню кров. То краще вже просто жити і ні про що не думати. Ну, хіба що тільки про втечу…