Розділ 7

Розділ 7

Вампір, який тримав Лію попереду себе в сідлі, не промовив більше жодного слова, але від його тіла віяло таким потойбічним холодом, що навіть через цупку тканину та хутро його плаща дівчина відчувала, що її пронизує холод. Командир охоронців Ґражан, принижений і заляканий, плентався пішки позаду, намагаючись не потрапляти вершникам на очі й під копита.

Коли вони виїхали на дорогу, Лію грубо скинули на землю біля її карети. Мідда і Селена притиснулися обличчями до шибок у вікні, спостерігаючи за цією сценою з німим жахом. А поруч із їхніми каретами стояв уже здоровенний чорний фургон, у який заводили дівчат із інших карет.

— Усіх усередину! — пролунав наказ головного вампірського вершника. — Час прийшов, мусимо поспішати.

Він поглянув на червоне марево заходу, яке залишило сонце, опустившись за горизонт, і кивнув своїм напарникам. Королівські охоронці невеликою групою перелякано стояли біля карет, але не сміли зрушити з місця і щось заперечити чи сказати, і видно було, що в очах їхніх плескався страшний жах. Вони теж, як і дівчата, всі боялися вампірів, особливо у цю темну пору, коли починалася ніч і вампіри починали своє активне життя.

Усіх дівчат завели до фургону, дверцята за ними зачинилися, і вампірівська карета рушила з місця. Але тепер вони не їхали, а мчали неймовірно швидко, майже летіли. Коні вампірів, здавалося, не торкалися землі, а сам фургон нісся вперед із шаленою швидкістю. Дівчата, які посідали у фургоні на лавки, втім, зовсім не відчували цього швидкого руху, тому що якась магія притискала їх до сидінь.

Раптом світ за вікном змінився, бо фургон перетнув магічний кордон. Все навколо миттєво забарвилося у фіолетові та синюваті відтінки, в замість звичних дерев уздовж дороги постали велетенські дивні дерева, кущі й рослини, що ворушили своїми довгими відростками, неначе мацальцями. Небо тут не було чорним, а воно переливалося тьмяними червоно-чорними сполохами, хоча жодної зірки чи місяця не було видно. Це було Королівство вампірів, де панувала вічна магічна ніч.

Лія, притиснута до лавки, намагалася розгледіти хоч щось у невеликі вікна фургону, але її очі раптом почали нестерпно пекти.

— Що це за запах? — проковтнула клубок у горлі Мідда, бо в кареті почав поширюватися якийсь незрозумілий солодкий аромат.

— Це сонна магія, — прошепотіла Селена, і її очі вже почали заплющуватися. — Вампіри не хочуть... Щоб ми бачили шлях до їхнього королівського замку...

Лія теж відчула, як її голова стає важкою, затуманеною, а очі злипаються. Думки плуталися, а тіло стало зовсім неслухняним. Дівчина намагалася боротися зі сном, впивалася нігтями в долоні, щоб біль тримав її у свідомості, але солодкий туман був сильнішим.

— Чортові вампіри... Я все одно знайду шлях додому.., — ледь чутно прошепотіла вона, дивлячись на Селену, яка вже заснула, схиливши голову на плече Мідди.

Останнє, що Лія запам'ятала перед тим, як остаточно зануритися в пітьму, було тупотіння копит за вікнами фургону і відчуття того, що карета починає підніматися вгору, наче вони вже не їхали по землі, а злітали до самих хмар, де, можливо, знаходився королівський замок короля Дагара.

Дівчина заснула, так і не дізнавшись, скільки тривала ця подорож і де знаходиться королівський палац короля Дагара...