Розділ 6

Розділ 6

Лія пригнулася і шмигнула в бік лісу. Вона намагалася втекти в густу темряву, яка вже збиралася під деревами і кущами, там можна було гарно сховатися від будь-кого. Так думала дівчина. Позаду неї все ще чувся п’яний регіт стражників, а попереду чекала лише невідомість чорного лісу, де над головою дерева-виродки сплітали свої віти, наче кістляві пальці мерців.

“Ще трохи, і я буду далеко, мене не знайдуть”, — думала Лія, швидко біжучи між деревами. 

І коли дівчина вже майже повірила в успіх, в те, що змогла втекти, бо й справді відійшла досить далеко від дороги, аж раптом чиясь рука вчепилася в її хустку на голові і з силою смикнула назад. Хустина злетіла з бранки, і сріблясте волосся розсипалося по плечах. Лія скрикнула від переляку і впала на спину. Над нею, важко дихаючи, стояв Ґражан, командир загону Ловців, і його обличчя, зазвичай похмуре і стримане, зараз було перекошене дикою злістю і ще страшнішою хіттю.

— Куди зібралася, хвойдо?! — прохрипів він, зненацька навалюючись на дівчину зверху і вдавлюючи її тіло в землю. — Ти думала, я не помічу, як ти вислизнула? У нас на дверях усіх карет стоять магічні заклинання, які пов'язані із нами, і я точно бачу й відчуваю, хто вийшов, а хто зайшов. Втекти надумала? Від нас іще ніхто не втікав! А за таку витівку я тебе так зараз провчу, що до самого вампірського королівства будеш на колінах повзти!

Він грубо вхопив її за комір сукні, розриваючи тонку тканину на грудях. Лія борсалася, намагаючись вирватися і вдарити його, але Ґражан був занадто важким і сильним.

— Відпусти мене, покидьку! — закричала вона. — Мерзенний прислужнику вампірів, це ти зараз пожалкуєш, що пішов за мною слідом!

Так, дівчина дуже злякалася, і розуміла, що нічого не зможе зробити у цій ситуації, тому що чоловік був набагато сильнішим, і, швидше всього, вона зараз жорстоко постраждає. Але віддати свою честь вона збиралася дорогою ціною! Буде дряпатися, вириватися, смикатися, кусатися і битися стільки, наскільки в неї вистачить сил!

— Ах ти ж стерво! — засичав Ґражан їй в обличчя, перехоплюючи руки, тому що Лія все-таки умудрилася і добряче вдарила його кулаком у щоку. Однією рукою він тримав її обидві руки притиснувши до землі над головою, а іншою огидно мацав її стегна і намагався задерти поділ сукні. — Перед тим, як віддати тебе ікластим, я сам скуштую цей десерт. Неважливо, чи ти цнотлива, чи ні — я візьму своє прямо тут, у багнюці. Вампірам геть все одно, їх цікавить лише кров та життєва енергія! Навпаки, радій, що отримаєш насолоду перед смертю! Кому ти потім поскаржишся? Вампірам?

Але Лія лаялася, смикалася і виривалася, і Ґражан замахнувся, щоб дати їй ляпаса і втихомирити, проте раптом завмер. Очі мерзотника розширилися, наповнюючись смертельним жахом, а його хватка раптом ослабла, і він різко відпустив руки дівчини.

Лія ж зненацька відчула, що повітря навколо в лісі раптом похолоднішало так різко, що її подих перетворився на пару, а на траві, кущах і деревах поруч з'явилася паморозь. Але дівчині це було поки що байдуже, бо вона насамперед думала про порятунок, скористалася нагодою і швидко відштовхнула Ґражана й виборсалася з-під нього, миттєво скочила на ноги і відстрибнула вбік, прикриваючи груди шматком відірваної тканини сукні.

З мороку лісу тим часом повільно виїхали троє вершників на величезних чорних конях, очі яких світилися червоним, наче вуглини. Вершники були вбрані у шкіряні обладунки та плащі, оздоблені чорним хутром, а їхні обличчя приховували страшні маски з вибілених черепів якихось дивних тварин. Очевидно, це був загін короля вампірів Дагара, що приїхав забрати живу данину.

Ґражан миттєво підняв руки догори і забелькотів: 

— Вона хотіла втекти! Я її впіймав для шановного Його Величності короля Дагара! Я супроводжую товар, а оскільки вона втекла і блукала тут, то я хотів перевірити, чи все в порядку! Це зовсім не те, про що ви подумали! — зарепетував командир Ловців, затинаючись, і голос його тремтів від жаху.

Вершник, що був посередині, повільно спрямував свого коня до них. Він навіть не глянув на Ґражана, котрий продовжував щось бурмотіти у своє виправдання. Вампір під'їхав майже впритул до дівчини і схилився з сідла, роздивляючись її зблизька, а з-під кістяної маски почувся глухий і кошмарний голос, від якого в Лії кров застигла в жилах:

— Вся біла! Король буде задоволений!

Вампір простягнув руку в рукавичці і доторкнувся до підборіддя Лії, змушуючи її підняти голову. Холод від його пальців пронизав дівчину до самих кісток, але вона не відвела погляду, дивлячись прямо в порожні темні очниці маски, адже дівчина вже зрозуміла, що втекти їй не вдасться.

— Можливо, цього разу все буде по-іншому, — прошепотів вампір, і в його голосі почулося щось схоже на надію і задоволення, — і Його Величність король Дагар отримає цього разу справжній дар. Принаймні, хранитель Рронді мав якісь передчуття.

Він подав знак іншим, щоб рушали, а командира Ґражана цей вампір просто відштовхнув убік ударом ноги, проїжджаючи повз нього. Лію ж один із вампірів схопив за талію, підняв і посадив перед собою у сідло. Як зрозуміла дівчина, усі вони знову поїхали назад до дороги, до карет, де чекали інші бранки...