Розділ 5

Розділ 5

Вони виїхали з палацу в самий обід, коли сонце стояло вже в зеніті. Перед цим усіх дівчат добре нагодували, дали плащі, на ноги зручні черевики без каблуків, а на голови наказали зав'язати хустки.

На майданчику перед королівським палацом їх чекали три карети, оббиті чорною шкірою з позолотою. Поруч вишикувався загін важкоозброєних вершників, Ловців. На їхніх щитах виблискували знаки короля Гамтоса, але в очах читався прихований страх, бо ніхто, навіть солдати короля, не хотів наближатися до кордону з дикими вампірами.

— Номер один, три та сім — у першу карету! Швидше! — скомандував радник Кумпель, котрий вийшов віддати останні розпорядження командирові цього загону, високому і похмурому чоловікові, якого звали Ґражан. 

Десятеро обраних дівчат заштовхали в карети. Для радника Кумпеля та стражників вони вже не були людьми, а лише цінним вантажем, який треба було доставити цілим і вчасно.

Лія опинилася в першій кареті разом із Міддою та ще однією мовчазною дівчиною на ім'я Селена. У салоні карети чимось солодко пахло, чи то полуницею, чи то якимись прянощами, і це викликало у Лії нудоту. Втім, останнім часом запахи стали її ворогами, різкими, нав’язливими, від яких шлунок скручувався у тугий вузол. Дівчина мимохіть доторкнулася рукою до свого живота, відчуваючи дивну напругу, але одразу відсмикнула пальці, наче обпеклася.

«Ні, це хвилювання і просто страх. Цього не може бути!», — вкотре прошепотіла вона сама собі, відганяючи думку, яка давно вже мучила її і зараз холодною гадюкою заповзала в душу. Адже у дівчини були великі підозри, що вона... вагітна. Але вона не могла бути вагітною! Це було просто неможливо, тому що дівчина ніколи не була з чоловіком! Швидше всього, це була якась дивна жіноча хвороба, яка мала всі симптоми вагітності, але до цілителя Лія так і не дійшла. Не встигла.

На невеликому столику в кареті стояло дороге вино в невеличкій карафці.

— Це, напевно, нам напій для хоробрості, — гірко всміхнулася Лія, дивлячись на вино. — Нас вирішили приправити п'янким цукром перед подачею на стіл вампірам. Дуже смішно. 

Мідда забилася в куток, притискаючи коліна до грудей. Її тонка сукня сповзла з її плеча, відкриваючи білу шкіру, що сяяла після магічних ванн. Дівчина спробувала від нервування і за звичкою гризти свої нігті, але, напевно, на неї наклали якесь заборонне заклинання, бо при таких спробах руки її самі відсмикувалися від рота. О, так, нігті, відрощені магом, були дуже гарними і блищали, наче перли, але дівчина тепер дивилася на них із огидою.

— Ми справді їдемо на смерть, — прошепотіла вона, дивлячись у вікно на високі мури палацу, що лишалися позаду. — Ліє, я чула, що кордон охороняють не лише солдати, а й чари, ніхто не може перетнути його без дозволу короля вампірів Дагара.

— Значить, нам, вважайте, пощастило, дівчата! Хіба ні? Ми маємо чудовий шанс відвідати королівство вампірів законним способом та ще й безкоштовно! — вона гірко розсміялася. — Будемо шукати у всьому позитивні моменти, а то так із глузду з'їхати можна, якщо постійно думати про смерть.

Карета їхала, час від часу підстрибуючи на ресорах, а Лія відсунула штору зі свого боку. За вікном пропливало її рідне місто, яке продовжувало жити своїм буденним життям. Торговці вже поверталися на возах із базару, того самого базар, де ще зранку вона намагалася купити бодай щось їстівне. Тепер же вона проїжджала повз них у, вважай, золоченій клітці, була сита, вимита і гарно вбрана. Дівчина подумала, що життя дуже дивна штука, бо просто за кілька хвилин може змінитися кардинально.

Весь день карета підстрибувала на вибоїнах ґрунтової дороги, яка починалася за містом, віддаляючись все далі і далі від столиці до кордонів сусіднього королівства вампірів. Пейзаж за вікном ставав дедалі похмурішим, квітучі луки змінили покручені дерева-виродки...

А коли сонце почало сідати за горизонт, фарбуючи небо в помаранчевий колір, загін зупинився на привал. До кордону з королівством вампірів лишалося всього кілька миль. Напевно, стражники приїхали раніше, ніж очікували, тому вирішили почекати заходу сонця. Адже всі знали, що при світлі дня вампіри не виходили за кордони свого королівства, захищаючи і себе, і кордони спеціальною магією. У королівстві вампірів ніколи не бувало світлого дня. А отже, слід було зачекати, коли сонце сховається за горизонтом.

Стражники розвели багаття прямо посеред дороги, вирішили, певно, влаштувати бенкет на честь скорого завершення своєї місії. У повітрі заклубочився дим і запахло смаженим м’ясом. Лія у вікно карети спостерігала, як усі солдати-Ловці зібралися біля вогню, жадібно їли, запиваючи свою вечерю дешевим вином. Вони були впевнені, що залякані бранки в каретах нікуди не подінуться.

Лія раптом подумала, що доля дає їй, напевно, гарний і, як не крути, єдиний та останній шанс на втечу. Вона глипнула на дівчат у кареті й сказала тихо:

— Я хочу спробувати втекти. Ви як? Зі мною? — але, побачивши дві пари переляканих очей своїх сусідок напроти, гірко скривилася. — Усе ясно! Боягузки!

— Стражники зловлять тебе! Ще й поглумляться! — застерегла її Селена. — Адже неважливо, чи ти цнотлива, чи ні, вампірам все одно. Головне, щоб кров була молода й гаряча. Тому стражники можуть і використати дівчат, як захочуть. 

— Не думаю, що вони прямо перед кордоном псуватимуть товар, який призначений самому королю Дагару, — заперечила Лія. — Я все одно спробую!