Розділ 2

Розділ 2

Коли Лію запхали всередину, залізна клітка здригнулася і з гидким скреготом рушила з місця. Лію заштовхнули туди так сильно, що вона ледь не влетіла обличчям у брудні коліна іншої дівчини, бо тут було тісно, адже більше десятка дівчат тулилися одна до одної. Хтось тихо скиглив, уткнувшись обличчям у долоні, хтось заціпеніло дивився в одну точку, а одна дівчина поруч із Лією нервово гризла нігті, роздираючи їх до м’яса.

— Не роби цього, — процідила Лія, намагаючись зручніше вмоститися поруч із нею, бо заковані руки заважали цьому. — Мене дратує, коли гризуть нігті. Фу! Від того, що ти з’їси свої пальці, кайдани не спадуть.

Незнайома дівчина здригнулася і подивилася на Лію величезними і повними сліз очима.

— Ти здуріла?! Про що ти думаєш? Ти бачила їхні знаки? Це ж Ловці… Нас везуть до королівського палацу. Кажуть, сьогодні вже призначено великий відсів, і всі ми тут, у цьому брудному фургоні, потрапили в останню партію. Чорт, навіщо я вийшла зранку з дому? — дівчина ще розпачливіше почала гризти нігті й тихо захникала. — Король особисто обере десятьох, яких віддадуть королю диких вампірів Дагару.

— Десять із великої кількості! — Лія знала, що дівчат збирають по всьому королівству і їх насправді багато, тому ще не дуже хвилювалася, обвела поглядом клітку. — Значить, у нас є шанс повернутися додому.

— Додому? — дівчина навпроти, з блідим, як крейда, обличчям і дорогою, хоч і розірваною на грудях сукнею, видала істеричний смішок. — Ти геть дурна? Тих, кого не оберуть для вампірів, відправлять в королівські борделі. Це загальноприйнята практика! А ти що, не знала? — дівчина криво посміхнулася на вражений погляд Лії. — Звідси немає вороття додому. Тільки в пекло або в пащу до диких вампірів. І невідомо ще, що гірше. З іншого боку, із борделю можна спробувати як-небудь втекти, а від вампірів уже ніколи не втечеш...

Лія зціпила зуби, обдумуючи інформацію. Це трохи ускладнювало її плани на втечу, але дівчина точно вирішила все зробити для того, щоб втекти. Її біле волосся зараз було заляпане багнюкою і риб’ячою лускою, проте і серед своїх нових сусідок по нещастю також привернуло увагу.

— А ти взагалі чудова кандидатка для вампірських ікол, — прошепотіла білявка поруч, вказуючи на її сріблясті пасма волосся. — Вони люблять рідкісні відтінки у блондинок. Тебе точно оберуть.

— Подивимося, — коротко відрізала Лія. Вона не збиралася ставати нічиїм вибором. Якщо для того, щоб вижити, треба було здаватися хворою, божевільною чи непривабливою, то вона б це зробила, і навіть зараз уже вигадувала божевільний план, адже Ловці недарма хапали саме таких, як вона.

Попереду, над дахами міських будинків, уже височіли гострі шпилі королівського палацу, місця, де вирішиться, хто з них стане даниною для хижого короля вампірів Дагара.

Незабаром вони під'їхали до паркану, що огороджував королівські будівлі біля палацу. Їхня клітка підскочила на вибоїні, і дівчата покотилися одна на одну. Почулися крики та нові прокльони стражників. Клітка-фургон зупинилася на задвірках королівського палацу біля його чорного входу. Це був внутрішній двір палацу, місце для господарських потреб, і тут навколо височіли високі сірі стіни із заґратованими вузькими вікнами. На майданчику вже стояло кілька десятків дівчат, оточених стражниками, і всі вони були вишикувані в шеренги, наче худоба на ярмарку.

— Стуліть пельки! — крикнув Ротч, б’ючи кийком по залізних ґратах прямо перед носом Лії. — Готуйтеся до огляду! Виходьте по одній і ставайте он там! Хто спробує втекти, отримає від мене батогів! — помахав він батогом перед кліткою...