Розділ 1

Розділ 1

— Стій, погань, куди рвонула? Від нас не втечеш! — крик стражника вже чувся дуже близько, і Лія зрозуміла, що не зможе втекти, хоча, як тільки побачила цих солдатів, стражників короля із особливими знаками, одразу зрозуміла, що треба брати ноги в руки. І вона побігла з усіх сил, але надто багато було в цей ранковий час людей на базарі, неможливо було добре розігнатися. Вона лавірувала між возами, штурхаючи ліктями перехожих і чуючи роздратовану лайку за спиною, але людей все одно навколо було багато, не проштовхнутися. 

Ранковий базар стривожено гудів, бо сьогодні сюди приїхали Ловці з облавою, які хапали дівчат на вулицях для королівського відкупу. Ох, і треба ж було Лії прийти на базар саме сьогодні! Як видно, її бідна та нещасна удача нині відвернулася від неї! Та ще й від запахів у голові паморочилося, бо сморід свіжої риби перебивався ароматом свіжоспечених паляниць, а гострий дух кінського гною змішувався з пахощами прянощів, і все це просто забивало дух...

Лія сьогодні прийшла сюди не від хорошого життя, адже вдома в коморі залишилося лише кілька зморщених картоплин та жменя борошна. Вона сподівалася виторгувати за безцінь хоча б трохи городини, що підгнила, або залежалий шматок сала, щоб перебити голод на найближчі дні. Але тепер було геть не до покупок, бо її помітили Ловці.

Навколо торгувалися, сварилися через різні дурниці, вигукували ціни, хвалили товар, і ніхто не помічав перелякану дівчину з кошиком, яка намагалася пробитися крізь юрму. Вона якраз пробувала протиснутися крізь групу покупців біля рибних рядів, але не встигла навіть озирнутися, як долоня в чорній рукавиці вчепилася в її плече, розвертаючи так різко, що кошик вилетів з її рук. Підгнилі яблука, які вона нещодавно випросила у якоїсь торговки, розсипалися по мокрій бруківці, змішуючись із брудом та риб’ячою лускою.

— Та що ви собі дозволяєте?! — крикнула дівчина, намагаючись вирватися із чіпкого захвату високого і худого стражника. — Злочинців ловіть! Я чесна громадянка! Я на базар прийшла! Руки заберіть від мене!

Замість відповіді інший стражник, опецькуватий, з червоним обличчям і масними очима, котрий теж підбіг до них, грубо вхопив її за підборіддя. Його пальці боляче вп’ялися в шкіру, змушуючи дівчину закинути голову.

— Нам, схоже, пощастило! — радісно скрикнув він, ігноруючи Ліїн спротив. — Глянь на ці очі! Це ж чиста блакить! А що з волоссям?

Цей нахабний і безцеремонний Ловець-стражник стояв так близько, що Лія відчула сморід від його тіла й гидотний запах перегару. Другий Ловець зненацька зірвав із її голови хустку, і довге й сліпучо-біле волосся дівчини розсипалося по її плечах, виблискуючи на сонці.

— Ага! Ротче, беремо цю точно! — теж зрадів він. — Вона підходить!

Натовп навколо вмить затих. Торговці відводили очі, задкували, ховаючись у тінях своїх лавок, а покупці швидко поспішали геть, адже кожен знав, що біле волосся і блакитні очі — це не благословення і врода, а це квиток в одну лише сторону, до кордону з вампірським королівством, а потім у смерть.

— Ого! — Ротч оскалив зуби й намотав пасмо її волосся на палець. — Король наказав брати найкращих, щоб вампіри не крутили носом, а ця підійде аж бігом. Мабуть, вампірський король за таку лялечку ще рік на наші кордони не гляне!

— Я вам не лялечка! — огризнулась Лія й плюнула прямо в обличчя стражника. — Тварюки королівські! Собаки на повідку! Відпустіть!

І тут же розлючений Ротч дав їй добрячого ляпаса і збив із ніг. Лія впала на коліна, відчуваючи в роті солоний присмак крові, світ на мить поплив перед її очима, а у вухах почало трохи дзвеніти.

— Ще й огризається, хвойда, — червонопикий Ротч витер обличчя і замахнувся знову, але його напарник його зупинив, перехопивши за руку.

— Не смій псувати товар! Король наказав привозити їх цілими. Дикі вампіри люблять свіжу кров, а не відбивні.

Тоді Ротч нагнувся, грубо вхопивши Лію за комір сукні, і, поставивши дівчина на ноги, притягнув до себе, а його долоня мацнула її за талію і нижче, стискаючи сильно й до болю. Лія скривилася від відрази, намагаючись випручатися з його грубих обіймів та обмацувань, відштовхнути його брудні руки.

— Жирна буде здобич для ікластих, — прошепотів Ротч їй на вухо і швидко та неприємно загиготів. — Ти ж знаєш, куди тебе повезуть, білокоса? У замок короля вампірів Дагара. Чула про такого? Будеш наложницею у того звіра, доки він не вип'є тебе до останньої краплі. Кажуть, ті вампіряки беруть молодих дівчат не лише для задоволення, але і через їхню солодку кров. А коли ті їм набридають, то розривають на шматки прямо в спальні на ліжку під час…

— Тоді ви ризикуєте накликати на всіх нас біду! Бо моєю кров'ю він точно отруїться! І буде міжнародний скандал, бо ви своїми руками таким чином уб'єте короля вампірів, — процідила Лія крізь розбиті губи, дивлячись на Ловців із ненавистю.

Стражники лише зареготали у відповідь. Один із них дістав важкі залізні кайдани і одягнув їй на руки. Дівчина зрозуміла, що поки що втекти не вдасться. Але, але… Вони не знали Лію! Думки й плани про втечу вже активно клубочилися в її голові... А Ловці, регочучи і перемовляючись, потягнули дівчину вперед, у бік площі, де стояла заґратована клітка з такими ж блакитноокими і білокосими бранками, як вона…