11. На горищі

Лялька ховалася в бібліотеці. Там зустріла світанок. Брала у руки кожну книжку, вчитувалась у кожне слово. Червоні очі, повні пекучих сліз. Безсоння закручувало думки й ті навіженими ритмами рухались по колу.

Їй дуже хотілось взнати, що з цим будинком було не так і що їх чекало далі.

Відповідь ховалася наче в густому тумані, але потім жінка відшукала книгу, у якій описувались різні види проклять.

Смертоносні як для однієї людини, так і для цілого роду. Але нещадній і невловимій смерті, завжди передують божевілля, хвороби, крах, розруха…

Щоб нанести прокляття достатньо одної волосини чи одної крапельки крові. Вона згадала гарчання вовків і біль в руці від їхніх гострих ікл. Що ж він із нею зробив?! Саме в такий ненормальний спосіб отримав можливість завдати ще більшої шкоди? Подарувавши жахливі видіння, безжалісно цідив кров?

Прокляття особливо могутні, якщо їх насилають відьми чи бідняки. Антон був бідним. І він ніколи її не кохав.

Лялька сидить на горищі у купі соломи. Дурна, безмозка Лялька. Її просто використали. Надурили. Провчили. Антон ходив шукати не поселення, а шантажувати її рідних. Корній зміг за ним прослідкувати й поплатився за свою сміливість життям.

Будинок, що стояв на розкішній галявині це звичайна халупа. Не було ніякого безхмарного щастя.

Був певний відрізок часу.

Лялька знаходить в соломі маленьке надтріснуте дзеркальце. Їй дуже страшно. Вона боїться спускатися вниз. Давно вже нічого не їла і від неї смердить.

У неї покручені пальці. Зашкарублі, червоні та зморщені руки.

Скільки їй років?!

Скільки минуло років?!

Вона підносить потріскане дзеркальце до свого колись красивого личка і кричить. Довго-довго кричить.