8. Беріг секрети й негадане щастя

Антон вирішив написати її портрет. У диковинному домі знайшлися і мольберт, і полотна, і фарби. Взагалі, Лялька помітила одну дивну і незвичайну закономірність: все, що їм двом було потрібно, все, що спадало на думку, знаходилось за якусь мить. Одного разу, вона задумалась і з необачності розлила чай. Пляма швидко розповзлася по килиму. Заламуючи руки, побігла шукати ганчірку. Але, коли повернулася, плями вже не було.

Лялька ще пару разів проводила експерименти із розливанням. Потім із розбиванням (бідна, бідна ваза), але, коли ввечері, проходила по коридору, «розбитий» предмет інтер’єру, стримів на своєму законному місці, як ні в чому не бувало.

У цьому будинку не потрібно було прибирати – він сам себе підтримував у належному стані. Готувати теж не було потреби. Вишукані страви з’являлися на обідньому столі точно тричі на день. Уже сервіровані. Мало не щодня Ляльчин гардероб поповнювався новими сукнями. Їх були сотні й кожна нова ще гарніша за попередню. Подібна розкіш навіть не снилася дівчині, а вона ж бо народилася у заможній родині. Лялька змінювала сукні по п’ять разів на день, красуючись перед художником. Він малював її портрет, намагаючись передати пензликом всю тендітність, всю ніжність своєї коханої. Після обіду кілька годин читала в бібліотеці, не в змозі відірватися від книг, а потім вони з Антоном гуляли біля будинку. «Хатину» оточувала прекрасна галявина, цвіли квіти. Лялька рвала їх оберемками, несла в дім і розтикала у кришталеві вази, а на ранок квітів ставало в рази більше і все це для того, щоб милувати їй око, щоби вона не припиняла сміятися і цілувати свого любого художника.

Одного разу сиділи поруч, насолоджуючись гарною погодою. Похмурий ліс оточував їх з усіх сторін. Захищав, а також беріг секрети й негадане щастя.

- Лялько, – раптом сказав художник. – Ми живемо у цьому домі вже три тижні.

- Справді? – трохи здивувалася дівчина. – А я й не помітила. Час так швидко летить!