Наречена Корнія

7. Бо дім нам не дозволить

 

У великій вітальні знайшла рояль і провела рукою по його чорній блискучій поверхні. Ні пилинки. Відкинула кришку і почала грати легку і веселу мелодію, але на душі було геть нелегко.

Згодом, перейшла в бібліотеку. Тисячі й тисячі примірників. Безумовно, дорога і якісна література. Шкіряні обкладинки, золочені літери. Книжки, неоціненні у своєму оформленні. Лялька могла б лише читати та нікуди звідси не виходити. Бути ситою від вправного поєднання слів, від немислимої глибини інформації. Батькова бібліотека – це ніщо у порівнянні з цим багатством.

А ще у цьому будинку ніколи не закінчиться смачна і поживна їжа. У погребах – вдосталь питної води та вин, а гардероби переповнені одягом, годящого їм з Антоном розміру.

Цей будинок був проклятий і саме це вона й збиралась сказати коханому.

Обідали мовчки. Тільки посуд дзвенів, коли сиділи по обидва боки довжелезного столу.

Антон заговорив першим:

- Я знаю, що з цим будинком щось не так, але я вважаю великою дурістю те, що ми серйозно розглядаємо можливість його покинути.

Лялька промовчала. Він продовжив:

- Ми тут в безпеці. Нам нічого не загрожує. Ми могли б перечекати у ньому кілька місяців, а потім, як і планували податись у велике місто.

Дівчина торкнулась рукою квітки, подарованої давним-давно, здається, в іншому житті Корнієм. Вона пришпилила її до сукні. З нею почувалась дещо впевненіше і навіть могла перечити коханому чоловіку.

- Любий, мені здається, що якщо ми не підемо звідси зараз, то вже ніколи цього не зробимо.

- Але чому?

- Бо дім нам не дозволить.

 Запала мовчанка, а потім Антон підхопився з-за столу. Вона зачудовано спостерігала за тим, як він, такий красивий і юний, у своєму вишуканому парадному костюмі, стрімко наблизився до неї, а потім поцілував. Огорнув своїм гарячим диханням і їхній одяг полетів на підлогу.

Він узяв її всю і позбавив невинності, з’єднавши їхній союз першою кров’ю.

- Гаразд, – видихнув трохи перегодя. – Ми відпочинемо, відновимо втрачені сили та продовжимо шлях далі. Туди, куди й планували податися від початку.

А будинок усе це уважно слухав. Вивчав слова. Інтонації. Млосний шепіт.

Вловлював трохи пришвидшене і схвильоване серцебиття.

Поки що слухав мовчки. І запам’ятовував.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше