Глава 9

ЯРОСЛАВ 

На ніч я залишив Анну в одній із спалень внизу. Вона навідріз відмовилася підійматися у нашу спільну спальню. 

З важкими думками присідаю у вітальні і тепер не знаю, як бути. Бо ж чудово розумію, що якщо до завтра Анна не почуватиметься краще, весілля таки доведеться скасувати. В мене паніка. Я ж навіть не знаю, як діяти, а діяти потрібно негайно. 

Всю ніч я не міг заснути. Обмірковував ситуацію, приймав важливі рішення. Скасовував їх, вагався і сумнівався. Дочекавши ранку, я подався у спальню до Анни. Вона злякалася мене і швидко заховалася під ковдрою. Тут я зрозумів, що всі мої надії марні. Весілля потрібно скасовувати негайно. Покинувши спальню коханої, набираю телефоном тітку дівчини і прошу приїхати її до нас. Тітка Олена спирається на справи і до мене не квапиться їхати. Пояснюю їй, що це дуже важливо, лише тоді вона не охоче погоджується. 

Я знаю, що тітка дівчини не дуже рада моєму дзвінку, адже вона виховувала племінницю з тринадцяти років. Від коли мати дівчини поїхала на заробітки закордон і з нею через рік обірвався зв’язок. 

Олена втішилася, коли у вісімнадцять Анна переїхала жити до мене. Десь частково я розумію, тітку коханої. Я б і не смикав її, але ситуація складна. Маю надію, що хоч тітку, Анна впізнає. 

Мої сподівання виявилися марними. Дівчина дивилася на Олену так, наче вперше бачила її, і мені від цього стало боляче. 

Анна не йшла на контакт з тіткою і налякано казала, що не знає її. А за кілька хвилин нашого перебування у спальні вспровадила нас. Попросивши залишити її у спокої. 

Коли ми з Оленою опинилися у вітальні, жінка одразу накинулася на мене. 

— Тільки не кажи, що тепер ти відмовишся від Анни? 

Великими очима дивлюся на жінку, здогадуюся про, що вона боїться і мене це дратує. 

— А чому я повинен від неї відмовлятися? 

— Ярославе, не прикидайся дурненьким... — шипить Олена, поправляючи довгі кучері. — Тут же не озброєним оком видно, що в малої дах поїхав. 

— Олено Романівно, після вашої заяви, я вже сумніваюся, що ви адекватні... 

Після цих слів жінка перейшла на крик та особисті образи. Але я обірвав її на пів слові. 

— Перепрошую, Олено Романівно, але з мене досить! Покиньте наш дім і не приходьте більше сюди ніколи. Я покликав вас, аби спитати поради, можливо допомоги, а ви... — жінка великими очима дивиться на мене і спантеличено кліпає. А я, користуючись її спантеличеністю, роздратовано наказую. — Залиште наш дім, я вас більше не затримую. 

Олена, розвернувшись, мовчки йде на вихід, а я повільно бреду до спальні Анни. Коли входжу, дівчина, що сидить на встеленому ліжку, одразу зривається, вставши на рівні ноги. 

— Хто та пані? Вона вже пішла? 

— Пішла, — зітхаю я. 

— Вона дуже недобра, — видихає дівчина. З мить пильно дивиться на мене, а тоді питає. — А де тут у вас лазня і ходник. 

Я спантеличено дивлюся на кохану. Я зрозумів, чого від мене хоче вона, бо такі слова ще моя прабабця вживала. Але чути їх від Анни — дивно. Вона шукає санвузол, тому, зітхавши, прошу. 

— Ходімо, покажу. 

Йду з кімнати, чую, як Анна несміло йде за мною. А в моїй голові засіла фраза Олени — в малої дах поїхав. Ні, на божевільну вона не схожа, але в неї точно щось із пам’яттю. Я дуже кохаю Анну, і нізащо не відмовлюся від неї, навіть якщо весілля доведеться перенести.

За кілька хвилин опиняємося у санвузлі, і я, оглянувшись на кохану, розумію, що повинен їй все розповісти, що й одразу роблю. Проводжу інструктаж щодо унітазу і прошу натиснути кнопку зливу після зроблених справ. Дівчина не сміло підходить і натискає кнопку. Коли вода тече, вона великими очима дивиться на мене. 

— Зрозуміла, як це працює? — цікавлюся. 

Анна лише киває головою й не сміло питає. 

— А вмитися де можна? 

Я відкриваю кран і, відрегулювавши температуру води, напускаю її у ванну. 

— Отут можеш митися. 

Показую мило, її шампуні, рушники, банний халат, а також кажу, що можу принести її речі, або ж вона потім обере їх сама. 

Дівчина знову киває головою і просить. 

— Піди звідти. Я хочу митися сама. 

Я важко зітхаю та йду. Розумію, що пора все скасовувати. Знаю, що мої батьки не зрозуміють, але це найменший клопіт, бо зараз найголовнішим є скасувати всі замовлення та попередити всіх гостей, про те, що весілля не буде. 

Нерви здають, бо ж розумію, що ледь не кожному доведеться пояснити причину скасування весілля. А оскільки правду сказати я не можу, доведеться, щось вигадувати.