Глава 16

Скинувши старі джинси і оголившись повністю, я відчув, як стало пригрівати сонце: іній на дубовій корі розтанув і спустився до землі паруючими крапельками. Трава стала м'якою і теплою – ступні приємно заривалися в цей зелений килим. Я стояв і розбирався зі шнурівкою білизни, безтурботно підставивши променям сідниці. І в якийсь момент відчув, що зад гріє не одне тільки сонце, а й чийсь погляд...

– Доброго ранку, Денисе, – привіталася Рената у мене за спиною. Я відчув потік повітря від помаху її крил і почув, як витончені ноги ступили на луг.

– От чорт! – тільки й вигукнув я, прикривши свою "красу" руками.

– Бачу, ти готовий до запливу.

– Що, якого ще запливу?

– Хіба ключники тобі не сказали? Сьогодні у тебе перший урок – потрібно потренуватися плавати. Часом такі навички рятують життя або допомагають врятувати товариша.

Я глянув на Ренату. Вона стояла неподалік і щосили намагалася не дивитись в мою сторону – вивчала крони дерев, прислухалася до співу птахів. Загалом, фальшиво вдавала, ніби голий чоловік їй зовсім нецікавий. Втім, можливо, я лестив собі і просто хотів так думати. Може, листочки і справді цікавили її більше, ніж я.

– Доброго ранку, пані Ренато! – кричав на бігу Клим і відбивав поклони, ледь не торкаючись мордою землі. – Ми ще не встигли повідомити людині, що за випробування чекає його сьогодні.

– Так, ми просто... – запнувся Касян, побачивши всю пікантність ситуації, – А-а-а-м-м... Хотіли дати йому спершу одягнутися, хе-хе. Людино, ти чому роздягнувся? У тебе ж хутра немає – забув?!

– Згоден, – буркнув Клим, – огидно.

– Так, перестаньте обидва! – обурилася раптом Рената. – Зовсім це не огидно, ясно?! У Дениса красиве тіло. – При цих словах у нас трьох відвисли щелепи. – Тож йому нема чого соромитися. А от вам я б порадила менше базікати і більше говорити по справі. Усвідомили? – вилаялася дівчина.

Клим і Касян затрясли головами на знак згоди.

Сердитися на Ренату було неможливо. Коли її чуттєві і трохи лялькові губи розкриваються для відповіді, ти відразу ж готовий кивнути. Банально погодитися, незважаючи на внутрішній протест або роздратування. Про незгоду мова не йде – при погляді в ці блакитні очі ти немов утопаєш в небі. У блакитному морі, теплій і лагідній воді...

Хм, дивно. Зараз от тільки замислився про колір її очей. Вчора вони, здається, не були такими блакитними. Вони взагалі були карими. Чорт... Вона змінила колір райдужки – просто неймовірно!

Та як тільки я відкрив рота, щоб поставити дурне запитання, мій погляд привернуло волосся – її важкі мідні пасма сьогодні перетворились на чорні пружинки. Після очей це вже не так вражало, але все одно виглядало помітно. Я отетерів і не знав, що сказати:

– Тобі пасує, Ренато. Ти сьогодні дуже гарна.

– Дякую, – посміхнулася дівчина. А пройшовши по мені поглядом, додала: – Ти теж нічого.

– Ви маєте рацію, пані, – прицмокнув Клим, дивлячись на мене в задумі, – все ж у Дениса красиве тіло. Особливо тепер, коли він прибрав нарешті руки. Просто я не розгледів здалеку...

– О чорт, вибач, – отямився я і згадав, що досі свічу задом. І не тільки ним.

Схопивши одяг, я сховався у колючих заростях, а через пару хвилин повернувся при параді. Речі, до слова, сиділи на мені просто ідеально – дивує, наскільки точно були обрані розміри. У Ренати гарна зорова пам'ять на такі штуки.

– Ну ось, зовсім інша справа, – плеснув у лапи єнот.

– Клим, Касян, хіба вам не пора йти у своїх ключницьких справах? Ви вже зробили свою роботу, спасибі. Ми з Ренатою будемо плавати... – Мені було важко стримувати обурення. Чому вони як і раніше тут?

– Ні, Денисе, – звернулася до мене дівчина, – це я попрохала ключників допомогти нам у сьогоднішньому тренуванні. Ти ж не заперечуєш?

Я негативно мотав головою, підібгавши підборіддя, і дивився на задоволену пику єнота. Для нього це було на кшталт атракціону – спостерігати, як я тихо киплю.

– От і добре, – підсумувала Рената. – Ходімо до озера.

Дівчина махнула рукою і пішла вперед. Озирнувшись на своїх звіроподібних товаришів, я пішов за нею.