Подорож до замку займає майже годину: вечір, темно навколо – тож водій керував автобусом обережно.
Мені не були цікаві дівчачі розмови знайомих Луїзи – вони здавались мені аж занадто підлітковими. Чомусь поруч з ними я відчувала себе якоюсь дорослою та відстороненою.
- Катю, а ти чого ще не переодягнулась? Ми вже скоро прибудемо.
- Так, а чого ти мовчиш весь час? Ліза говорила, що ти – весела. Навіть, не випила з нами жодного келиха, а це вже якось дивно..
- Не варто, дівчата, її чіпати. Я вас попереджала стосовно Кеті.
Невже моя сусідка та найближча подруга розповіла цим незнайомим мені людям про смерть моїх батьків?!
- О, точно. Вибач, К-Е-Т-І.
Знайомі Луїзи засміялись – а в мене навернулись сльози на очі.
- Кеті, не звертай на них уваги. Головне, що ми зараз будемо з тобою веселитись і відсвяткуємо твій день народження.
Луїза обійняла мене та потягнулась за наплічником зі своїм вбранням та взуттям. В окремому пакеті вона склала великі рожеві крильця феї.