Розділ 13. «Списана» принцеса.

Залишившись на самоті в тьмяному світлі декількох світлових каменів, вмурованих у стелю, я звичним рухом поглянула на годинник. Звичайний, механічний, з інтелігентним чорним шкіряним ремінцем. Мене привчила до годинника мама, вона й сама ніколи не знімала цей аксесуар з руки, незважаючи на те, що у вік смартфонів він перестав бути необхідністю. З семи років я носила красиві екземпляри з квітами, метеликами, стразами. Але, коли на сімнадцятиріччя тато подарував мені цей, непримітний на вигляд, я прикипіла до нього, бо цей годинник ніколи не псував образ, в чому б я не була одягнена.

Навіть нині, коли мене вдягали до церемонії, на якій Великий Аспід представив світу свою дочку, щоб відразу ж оголосити про її швидкий і сумний кінець, я не дозволила зняти звичний аксесуар. І зараз годинник залишався єдиною ниточкою, що прив'язувала мене до зовнішнього світу.

Там, нагорі, де сонні бездонні небеса ліниво поблискують розтягнутою павутиною сузір'їв, зараз була третя година ночі.

Найімовірніше, Аспід не буде відтягувати жертвопринесення, і все відбудеться вже вранці. Вранці. Якщо тут підрахунок часу співвідносять з поверхнею землі, то у мене залишилося всього кілька годин для сну. А сил набратися необхідно.

Але хіба зможу я заснути після пережитого? Особливо, знаючи, що на мене очекує, якщо план придворного лікаря провалиться... І все ж, треба постаратися.

Я насилу позбулася одягу, в який була одягнена, навіть обірвала кілька дрібних ґудзиків. Такі вбрання слід знімати за допомогою служниці, але хто буде турбуватися про ту, чиє життя незабаром має обірватися. Як можна швидше обмилася під душем і переодяглася в довгу нічну сорочку, відірвавши при цьому від короткого нічного відпочинку ще півгодини.

Всупереч очікуванням, заснула майже відразу, навіть сама не зрозуміла, як.

Мене розбудило клацання замка на дверях. Я підскочила і від переляку вдарилась потилицею об стіну. Серце калатало, як скажене, і тяжкість тиснула на душу. Напевно, снилося щось страшне, можливо навіть,  майбутнє жертвопринесення, якого в сновидінні не вдалось уникнути. Але сон зник так швидко, що в пам'яті не залишилося абсолютно нічого, крім неприємного відчуття. Зате була в наявності реальність, що насувалась, мов грозова хмара.

За частки секунди у мене навіть встигла промайнути думка, що вваляться зараз озброєні наги, підхоплять, як то кажуть, під білі ручки, закують у кайдани, і не залишиться навіть примарного шансу на порятунок.

Побачивши знайому міцну постать дружини лікаря, відчула певне полегшення.

- Вибачте, василисо, - тримтячим голосом заговорила жінка, - але Його Величність наказав підготувати вас до подорожі.

- До подорожі... куди? - Мій голос зрадницьки здригнувся, а я не повинна дати зрозуміти, що мене щось хвилює, тож я кахикнула, роблячи вигляд, що прочищаю горло.

- О... Про це вам скаже Його Величність.

Змусила себе ліниво потягнутися і надути губки:

- Я не виспалася! І взагалі, ти мене налякала! Ти не повинна входити в покої принцеси без дозволу! Я поскаржуся батькові!

Я грала примхливу спадкоємицю, певним чином мстячи жінці за те, що вона навіть не спробувала допомогти, навіть не відкрила правду, відому кожному в підземному царстві.

- Але, василисо, я не могла інакше! - почала виправдовуватися помічниця придворного лікаря. - Його Величність наказав, щоб ви були готові до відправлення рівно через годину!

- О, напевно, батько хоче показати мені наші володіння! Але я не встигну підготуватися за годину!

- Я вам допоможу, василисо.

Василиса. Як казала Ната, так звертаються до всіх жінок із знатних родів. Але я – царська дочка. А вона жодного разу не сказала мені «Ваша Високість». Мене списали з рахунків, ледь встигнувши оголосити принцесою. Для всіх них мене вже ніби немає. Крім Асклепія, єдиного, хто мене пожалів, єдиного, хто дав мені хоча б шанс. Шанс, який я повинна, не просто повинна, а зобов'язана використати. Використати успішно. Заради життя. Заради майбутнього. Заради мами.

Помічниця лікаря поставила на столик велику тарілку з цілою рибиною, дивною, з товстим нависаючим чолом, короткою верхньою і подовженою нижньою щелепою, усипаною дрібними гострими зубами. Вона була сліпа, на тому місці, де повинні бути холодні круглі риб'ячі очі, тільки невеликі опуклості. Жахливе видовище.

Навколо риби розсипалися дрібні світлі кульки міцних грибків, политі соусом.

Я з полегшенням зітхнула. Хоч не «невідомо що», яким мене годували минулого разу.

- Звідки ви берете їжу тут, під землею? - поцікавилась я.

- У нас достатньо плантацій, на яких вирощують всілякі види грибів, лишайників, мохів. І достатньо ферм, щоб забезпечити все населення м'ясом ящірок, кротів, кажанів...

Фу! Добре, що я не знала цього, коли їла той бутерброд... Головне, не думати, з чим він був.

- А хліб, з чого ж ви робите хліб?

- Розмелюємо на борошно деякі види комах. Василисо, не блідніть так, наші технології дозволяють отримувати їжу найвищої якості! У ній достатня кількість жирів, білків, вуглеводів і вітамінів для активного життя! До речі, досить добре ростуть на мохах і плодяться кролики, яких в незапам'ятні часи завезли з поверхні землі.