Розділ шостий

Я дуже сподівалась, що мине деякий час, і про інцидент в ванній буде забуто. Власне, мені ну дуже не хотілось, аби Тимофій згадував про те, як я його перелякалась і як відреагувала на його доторки. Не хотілось саме тому, що я не чекала від себе подібної реакції та не зовсім розуміла, чому це мене дещо налякало. Адже нічого страшного не сталось!

Та варто було згадати про те, як ми опинились у ванній один на один, щоки мої знов червоніли та серце починало калатати, мов скажене.

Готуючи сніданок, я мала достатньо часу, аби подумати над цим питанням, і дійшла до невтішного для себе висновку.

Мене так трусило не тому, що я злякалась Ледянського чи засоромилась його. Ні. Я стояла, червона, мов рак, та була в ступорі з тієї причини, що він мені нереально подобався, і я хотіла більшого. Його доторків, поцілунків, власне, близькості, на яку не варто навіть розраховувати.

Ця новина звалилась мені, мов сніг на голову.

– Дострибалась ти, Мар’яш, – звернулась я сама до себе. – Докрутила носом. Знайшла тимчасового нареченого… Фіктивного. Тьху!

Мене це не влаштовувало.

Ну, тобто…

Так, Тимофій ідеально підходив на роль першого коханого. По-перше, він розумний, гарний і багатий, має гарне почуття гумору, купу всього знає, готовий на шалені вчинки задля дівчини, яку любить. По-друге, я добре знайома з його батьками. По-третє, я й самого Тимофія знаю як облупленого, ми з самого дитинства не розлий вода. Отже, мене не чекатиме якесь несподіване розчарування, у мене нема шансів дізнатись про Ледянського шокуючий факт, який перекреслить всі наші стосунки, я точно впевнена, що в нього не знайдеться дитини-другої десь за плечима…

Ну, принаймні, якщо знайдеться, то він і сам про ту дитину не знає.

Отже, я маю красивого, безпечного і гарного чоловіка, в якого, здається, трішечки закохалась. Або не трішечки, і тоді проблем у мене ще більше, аніж я думала.

В чому ж підступ?

Та в тому, що я не можу йому зізнатись в своїх почуттях!

Ну, тобто, як це воно має бути? Сказати, що я закохана? Припустимо, він зрадіє, заявить, що все чудесно, і тоді потягне мене до РАЦСу ще скоріше, аніж планував до цього. Мине місяць-другий, я в красивій білій сукні дійду до вівтаря, під аркою з троянд та ромашок скажу йому своє «так», бо таким, як Ледянський, не відмовляють, а потім…

Що потім?

Буду вірною дружиною до кінця днів своїх? Так, приблизно це мене і чекає. Але ж я ще життя не бачила! Нічого не знаю!

Я не згодна на таке життя!

Зрештою, був ще й інший варіант розвитку подій. Тимофій здивовано подивиться на мене, вислухавши всі ті радісні зізнання, покрутить пальцем біля скроні і скаже, що він ніколи не відчував до мене нічого, окрім бажання дружити.

І я з розбитим серцем лишусь одна. І без реального нареченого, і без фіктивного, бо лише останній ідіот погодиться зустрічатись з дівчиною фіктивно, якщо вона зізналась йому в коханні. Це ж буде означати, що вона, та дівчина, на нього серйозні плани має.

Небезпека, еге ж?

Коротше, я була в розпачі. І що мені робити далі – не знала зовсім. З одного боку, мені хотілось свободи, поринути у вир пристрастей, насолодитись вільним життям, позбавленим будь-якого контролю, особливо зі сторони батьків, та не думати ні про що, окрім розваг. Ну, і навчання, бо я хочу побудувати в майбутньому нормальну кар’єру.

З іншого боку, щось таке паршиве, такий дрібнесенький черв’ячок гриз мене з середини, а невидимий ангелик, ну, чи радше чортенятко, висів над вухом та шепотів: «Мар’яно, йди назад до ванної, скидай дорогою ту піжаму, вішайся Ледянському на шию, цілуй його в губи і не плети жодних дурниць. Він буде тільки радий, ти йому також надзвичайно подобаєшся!»

І що мені з цим всім робити?!

Я вирішила не поспішати. Набрала воду у вазу, тоді приготувала сніданок, помила сковорідку, та що там, навіть у квартирі взялась прибирати, бо ми трохи понакидали речей. І все це встигла за лічені хвилини, доки Ледянський навіть не вийшов з ванної.

Нарешті двері вбиральні відчинились, і Тимофій, на щастя, не в рушнику, а в штанах та просторій футболці, вийшов до мене.

– Це що в лісі здохло, що сама пані Вешнєва не шукає прибиральницю та дбає про комфорт і затишок у будинку? – весело поцікавився у мене Тимофій.

– Ще раз під руку таку гидоту скажеш, і пані Вешнєва кине в тебе яєчнею, – буркнула я, ображена, що він не оцінив по достоїнству мої старання. – Не будь таким паразитом, Тимофію, сідай їсти. Ти, певне, на роботу вже запізнюєшся, – і я кивнула на годинник.

– У мене сьогодні вільний день. Я зранку подзвонив Кості і сказав, що мене не буде.

– І що тобі відповів Костя?

– Сказав, що я молодець, не можна в такий важливий день витрачати час на будь-що, треба бути поруч з коханою дівчиною, – вдоволено заявив Тимофій.

– В який такий важливий день? Про що я забула? – здивувалась я.

– Як це? Ми ж сьогодні йдемо до РАЦСу!

Трясця! Яєчня так прудко вискочила з пательні, мов ноги відростила, і я ледь встигла спіймати її та повернути на тарілку. Ледянський спостерігав за цими фокусами з нахабною усмішкою, що буквально квітнула у нього на обличчі.