Розділ перший

– Одружися зі мною, – випалила я замість привітання.

Тимофій Ледянський, якому я, власне, це й запропонувала, повільно підняв голову, окинув мене важким поглядом і запитально вигнув брови.

– Нестандартно ти кажеш «привіт», – відзначив він.

Я осміхнулась. Так, дуже нестандартно…

Власне, я планувала сказати йому це зовсім інакше! Не в такій обстановці. Почати здалеку, пояснити, що мені терміново потрібна його допомога, він же мій найкращий друг і єдиний, хто може мене врятувати! В голові у мене був цілий план, треба сказати, досить зарозумілий, і мені здавалось, що я врахувала кожнісіньку деталь!

Але все пішло не так. Я думала, що Тимофій зазирне до моєї кімнати, аби привітати, ми лишимось наодинці, і я нашепочу йому на вухо те, що мені треба… Не вийшло. Бо, власне, я пішла відкривати двері, думала, що це прийшли якісь інші гості, побачила на порозі Ледянського і випалила оцю пропозицію руки та серця. Сходу.

Добре, що він хоч не кинув в мене подарунком та не кинувся геть, втікаючи від навіженої, що зібралась виходити за нього заміж.

…Тимофія я знала з самого народження, скільки себе пам’ятала. Наші сім’ї були – та й є! – дуже близькими, батьки дружать, мій тато сприймає Тимофія ледь не як другого сина, хоча жодного кровного зв’язку між ними, ясна річ, нема. Ледянський-молодший – це саме та «правильна» компанія, хлопець, до якого мене завжди відпустять, навіть якщо я надумаю піти до нього о третій годині ночі в тоненькому халаті на голе тіло. Коротше, ідеальна кандидатура для дружби. І для одруження також.

– Отже, – Тимофій прокашлявся, уважно подивився на мене, важко зітхнув. – Давай почнемо спочатку. Привіт, люба Мар’яно, вітаю тебе з днем народження, ось тобі подарунок, – він вручив мені в руки коробку, – і квіти, – за коробкою пішов букет. – Сподіваюсь, ти рада мене бачити так, як я тебе.

І сліпуче всміхнувся.

– Ага, – кивнула я. – Дякую за привітання, Тім. Одружися зі мною.

Він кашлянув.

– Тобто, мені не почулося, – в голосі хлопця якось дуже відверто дзвенів скептицизм. Я вже відчувала дух відмови, та вирішила не здаватись.

– Ні, не почулося. Одружися зі мною.

Втретє до нього нарешті зійшлось.

– А нам не рано, Мар’яш? – уточнив він.

– Яке рано? Мені дев’ятнадцять, я повнолітня! – обурилась я. – А тобі взагалі скоро стукне двадцять п’ять, ти вже дорослий мужчина! Нормально у нас все по віку. І співвідношення чудове, якраз, кхм, ідеальна різниця. Так мама каже.

Окрім того вона багато чого казала про мою ненадійність та абсолютно дитячу необачність, але Тимофієві того знати не треба, особливо враховуючи те, що я йому зараз пропоную.

– Отже, ти хочеш за мене заміж, – протягнув Тимофій.

– Угу, – підтвердила я тихим гмиканням.

– Гаразд. Навіщо?

– Бо батьки не дають мені і кроку ступити без їх опіки! – вигукнула я. – Мені дев'ятнадцять, я хочу вільно жити!

Власне, батьківська тиранія почала втомлювати мене вже давно. Як на мене, тато аж занадто переживав за мою безпеку. Ані кроку без охорони! А тепер ще й став втручатись в коло мого спілкування, відігнав від мене потенційного хлопця…

Ну, гаразд, там було за що відганяти. Але я вже доросла людина і маю повне право сама робити помилки і сама нести за них відповідальність, не обов’язково постійно за мною спостерігати! Хіба ж я така дурна? Хіба що трошки необачна!

Тимофій скептично скосив на мене погляд. Судячи з його виразу обличчя, я його поки що не переконала.

– Ти не зрозуміла. Мені це навіщо? – прямо спитав він.

Я закусила губу і боязко зиркнула на хлопця, а тоді видала:

– Візьми мене за дружину, і я буду виконувати всі твої бажання.

Насичено-сірі очі Тимофія зблиснули. Він хитнув головою, запустив пальці у своє густе попелясте волосся, потягнув за нього, немов намагаючись трошки прийти до тями, тоді сконцентрував погляд на мені. Зробив крок вперед та заговорив знову:

– Всі? Що ж, гаразд. Я згоден. Але дивись, ти сама запропонувала…

Я знервовано смикнула плечем, поправила тонку бретельку своєї святкової сукні і хотіла пояснити Тимофієві свій план, сказати, що саме задумала. От тільки, здається, у Ледянського були зовсім інші плани. Він обережно поклав на банкетку букет прекрасних лілових гіпсофіл, потім відібрав у мене пакунок з подарунком, вмостив його там же…

А тоді ривком підтягнув мене до себе і поцілував в губи.

Це було палко, пристрасно і несподівано. Я вперлась руками в груди Тимофія, спочатку спробувала його відштовхнути, а тоді вчепилась нігтями йому в плечі, немов збираючись подерти хлопцеві сорочку. Може, і зробила б це, але не встигла. За спиною щось грюкнуло, Тимофій ослабив обійми, я відскочила від нього – і побачила, що в дверному отворі стоїть мама. І погляд у неї такий шокований-шокований…

– Що тут, власне, відбувається? – хрипким голосом спитала вона.

Я хотіла щось відповісти, але не встигла зронити ані слова. Тимофій встиг першим.