Розділ 12.

Жасмін ішла коридором, намагаючись заспокоїтись, але нові думки кружляли в її голові. Голос у її свідомості почав здаватися надто реальним, і це її лякало. Вона зупинилася на мить, притиснувши руку до грудей, намагаючись прислухатися до себе.

«Це не просто втома», — думала вона. Всі ці події, напруга через прокляття і магію, незрозумілі стосунки з Даркеном... Але цей голос... Він був чітким і ясним, не просто її власними думками.

«Невже я справді втрачаю розум?» — Жасмін швидко підійшла до вікна, щоб вдихнути свіжого повітря. Її погляд ковзнув по темному саду за межами академії. Холод, що охопив її тіло, був не тільки від зовнішнього повітря. Вона відчула, як щось усередині знову починає крутитися, вириваючись на поверхню.

Раптом цей голос знову озвався:

«Ти не втрачаєш розум. Ти просто пробуджуєш те, що давно спало в тобі. Прокляття — це тільки початок».

Жасмін зробила крок назад від вікна, притримуючись за стіну. Вона відчула, як її магія почала реагувати на цей голос, холод наростав у ній, змішуючись із страхом.

«Хто ти?» — прошепотіла вона, більше сама до себе, ніж комусь іншому.

«Ти ж знаєш», — відповів голос. — «Дам підказку. Моє ім'я... Жасмін».

Дівчина перелякано завмерла. Невже..? 

«То ти жива», — прошепотіла землянка. — «Де ти? Як мені повернутись додому?». 

Попаданка в цю ж мить закидала справжню власницю тіла питанням. Як вона тут опинилась? Що з її справжнім тілом? Втім у відповідь почула лише тишу. Принцеса не бажала йти на контакт. 

Жасмін стояла нерухомо, приголомшена несподіваним відкриттям. Чи краще тепер казати Анна? Дівчина тільки зараз усвідомила, що поступово забудавала власне минуле. Навіть подуики вже не називала себе справжнім ім'ям. Вона звикла бути принцесою снігових демонів, сперечатись із нареченим. Навіть збиралась амбіційно влізти у політичні інтриги. Вона довго боялася, що втратила власну свідомість у цьому новому, чужому світі. Але тепер, коли справжня принцеса почала проявлятися через голос, усе стало ще заплутанішим. Виявляється, вони обидві тут — у цьому тілі.

«Де ти?» — знову подумки запитала Анна, намагаючись втримати зв'язок. Але відповіді не було. Лише відлуння холодної тиші, яка розтягувалася на хвилини. Вона намагалася прислухатися до своїх почуттів, до магії, яка циркулювала в ній, але нічого, окрім дивного відчуття чужої присутності.

Підступний холод повз по спині, але не через магію льоду. Це був страх перед невідомим — перед тим, що тепер вони поділяють це тіло. І якщо принцеса Жасмін ще жива всередині, то що це означає для неї самої, для її власної долі? Невже вона просто тимчасовий гість у цьому світі?

Вона зробила кілька глибоких вдихів, сподіваючись на те, що цей діалог продовжиться, що в неї буде шанс поставити ще кілька важливих питань. Але в душі розуміла: справжня Жасмін не поспішала до діалогу. Її мовчання було глухим, і від цього попаданці стало не по собі.

«Що далі?» — тихо прошепотіла вона, розгублено вдивляючись у темряву саду за вікном.

Її магія знову затремтіла під шкірою, нагадуючи про свою силу. Але тепер усе відчувалося інакше. Холод, який раніше був чужим, тепер став частиною її самої. Ніби тіло приймало її, або ж… тіло справжньої принцеси починало відвойовувати своє.

«Ми не можемо так далі», — голос знову вирвався з глибин її свідомості, але тепер він здавався менш реальним.  — «Ми обидві тут. І тільки одна з нас може вижити».

Анна перелякано відсахнулася від цієї думки, яка пронизала її як стріла.

«Що ти маєш на увазі?!» — вона майже закричала, але все це було лише у її голові.

«Ти зайняла моє місце. І я хочу повернути своє життя», — голос став холоднішим, немов крижана буря розгорталася в її душі.

«Я… Я не просила цього! Я не знаю, як це сталося!» — запанікувала Анна, відчуваючи, як у ній прокидається паніка.

Але відповідь була різкою і безжальною:

«Ти думаєш, це має значення? Ти — лише тимчасова. Це моє тіло, мій світ. І я зроблю все, щоб повернути те, що належить мені».

Анна затремтіла, намагаючись зібратися з думками. Їй треба було прийняти реальність: тепер вона не лише бореться з магією і з прокляттям, а й зі справжньою принцесою, яка прагне повернути своє життя.

Дівчина повільно йшла коридором, намагаючись зібратися з думками. Її кроки відбивалися від стін, але вона ледь їх чула — у голові панував хаос. Голос справжньої Жасмін, той самий холодний і безжальний, досі лунав у її свідомості, змушуючи все всередині стискатися від страху. Невже їм судилося боротися за це тіло?

Коли вона нарешті дісталася своєї кімнати, її руки тремтіли, але вона змусила себе відкрити двері. Усередині її зустріла знайома і затишна атмосфера. Тут було тихо і спокійно, як завжди, що контрастувало з тією бурею, яка вирувала у її думках. Камін горів м'яким світлом, надаючи кімнаті тепла, але навіть це тепло не змогло відігнати той лід, що оселився в її душі.

— О, Жасмін, ти нарешті прийшла! — раптом пролунав голос із глибини кімнати, і Анна здригнулася. Уляна сиділа біля каміна, обернувшись до неї, її обличчя сяяло теплом і турботою, але вираз очей був трохи тривожним. — Я чекала на тебе. Що з тобою сталося? Ти виглядаєш... блідою.

Анна затримала подих, намагаючись приховати своє здивування і напругу. Вона знала, що не може розповісти Уляні про те, що відбувається насправді. Ніхто не повинен знати про цей внутрішній конфлікт, принаймні поки вона не зрозуміє, що робити далі.

— Усе добре, — відповіла вона якомога спокійніше, відкинувши крихкі тривоги. — Просто трохи втомилася.

Уляна підвелася з місця і підійшла ближче. В її очах блиснула турбота.

— Це не схоже на тебе. Ти завжди сильна і впевнена. Але зараз виглядаєш так, ніби побачила привида.

Анна відчула, як по її шкірі пробігли мурашки від цих слів. Вона майже хотіла засміятися від іронії ситуації — привид, який вона бачила, жив всередині неї.