Розділ 11.

Асмодей ішов за Лейлан, відчуваючи, як кожен крок затягує його все глибше у невідоме. Тиша в коридорі була настільки густою, що здавалося, ніби стіни всотують усі звуки. Лише ледь помітний шурхіт сукні герцогині порушував цей неприємний спокій. Він відчував, що щось не так, але його цікавість і жага до розгадок були сильнішими за обережність.

— Ти мене кудись ведеш, — пробурмотів він, намагаючись розгледіти вираз її обличчя.

— Так, Асмодею, — тихо відповіла вона, не обертаючись. — Ти завжди хотів дізнатися більше. Сьогодні ти отримаєш відповіді, але чи готовий ти до них?

Його погляд застиг на її постаті, але сумніви почали з'являтися. Вона була майже надто спокійною, надто зібраною. Він завжди сприймав Лейлан як холодну і неприступну, але зараз в її холоді крилося щось інше — небезпечне.

Нарешті вони увійшли до маленької кімнати, яку Асмодей ніколи раніше не бачив. Темна, тісна, стіни її були прикрашені старовинними гобеленами і важкими меблями, що надавало приміщенню відчуття замкненості. Лейлан підійшла до каміна, повільно повертаючись до нього.

— Це місце… особливе, — почала вона, задумливо вдивляючись у полум’я. — Тут приховані багато таємниць мого роду.

Асмодей зробив крок уперед, але щось у її тоні змусило його бути насторожі. В її словах не було тієї звичної іронії, натомість вони звучали, ніби пастка, що поступово зачиняється навколо нього.

— Що ти хочеш мені показати, Лейлан?

— Спокійно, Асмодею. Не все можна показати одразу. Деякі речі потрібно спершу відчути, — з цими словами вона торкнулася однієї зі стін, і тієї ж миті з-за гобелену вийшли двоє чоловіків. Їхні очі горіли червоним вогнем, а навколо них відчувалася могутня магія.

Асмодей напружився, його руки інстинктивно стиснулися в кулаки.

— Що це таке, Лейлан? — його голос став холодним, як лід.

— О, не хвилюйся, — її посмішка знову набула тієї знайомої крижаної відстороненості. — Вони тут для того, щоб переконатися, що ти почув усе, що потрібно. Мій рід має таємниці, і одна з них — заколот, про який ми говоримо вже не одне покоління.

— Заколот? — Асмодей зробив крок назад, намагаючись оглянути кімнату. Стіни здавалося, тіснилися до нього, і тепер він розумів, що всі шляхи до втечі перекриті. — Проти кого?

— Проти Раю, проти Пекла, проти всіх, хто тримає владу. Ми не збираємося чекати вічність, поки наш рід отримає те, на що заслуговує. Ми будемо керувати світом — але для цього спершу потрібно знищити твою сестру.

Асмодей відчув, як холод пробіг його тілом, але він не дав страху взяти гору. Він завжди знав, що Лейлан не була звичайною герцогинею, але навіть у найсміливіших думках він не міг уявити, що вона замішана в подібних планах.

— Ти не серйозно, — пробурмотів він, намагаючись зрозуміти її справжні наміри. — Ти справді думаєш, що можеш знищити Жасмін?

Лейлан посміхнулася ширше, її очі зблиснули темним вогнем.

— Вона всього лише частина великого плану. Якщо ми зруйнуємо ваш союз з Пеклом, то баланс між світами буде порушено. І тоді ми заберемо все.

Асмодей відчув, як його гнів почав набирати сили, але він не міг дозволити собі втратити контроль.

— І тому ти грала зі мною весь цей час? — його голос став тихішим, небезпечнішим. — Щоб використати мене і отримати владу?

Дівчина на якусь мить відвела погляд, ніби розгубилась. Втім вона швидко зібралась і холодно подивилась на принца Раю. 

— Ти був зручним інструментом, Асмодею, — її голос був безжальним. — Але тепер ти можеш бути ще кориснішим. Якщо, звісно, ти зробиш правильний вибір.

Вона зробила крок до нього, дивлячись прямо в очі.

— Допоможи нам. Стань на наш бік. Ти отримаєш те, чого завжди прагнув — владу. І, можливо, навіть мене.

Асмодей мовчки дивився на неї, розуміючи, що тепер його життя повністю змінилося. Він бачив перед собою не просто жінку, яка тримала його серце у крижаних руках, а ворога, який готовий був знищити все, що він цінував.

— Ти хочеш, щоб я зрадив свою сім’ю? — його голос був холодним, як і її, але в ньому лунала зовсім інша сила.

— Твоя сім’я — це лише тінь, Асмодею. Справжня сила — тут, поруч зі мною.

Але він уже зробив свій вибір. Асмодей відступив на крок назад, і його обличчя перекосилося від усвідомлення правди.

— Я міг би спробувати тебе переконати, що ти помиляєшся, — сказав він, його голос був спокійним, але твердість у ньому відчувалася чітко. — Але я бачу, що це неможливо. Тож я просто знищу тебе і твій клан, якщо це буде потрібно.

Лейлан засміялася, її голос лунав майже як шепіт привида.

— Ти надто впевнений у собі. Хіба ти не зрозумів, що це пастка?

У цей момент двері кімнати закрилися з гучним ляском, а Асмодей зрозумів, що тепер він повністю оточений.

***

Коли вечір у маєтку Даркена наблизився до кінця, Жасмін відчувала, як втома поволі захоплює її тіло. Її думки залишалися на розмові про магію та прокляття, що знову огорнуло її життя непевністю. Даркен, здавалось, відчував її напругу, і коли вона підвелася, щоб піти, він несподівано запропонував:

— Можливо, тобі варто залишитися тут на ніч. Зранку разом поїдемо в академію.

Його голос звучав спокійно, але в його словах було щось інше — турбота, яка змушувала її зупинитися на мить. Жасмін вагалася. Їй було некомфортно залишатися в цьому похмурому маєтку наодинці з Даркеном, але вона розуміла, що занадто виснажена після всіх подій цього дня.

— Добре, — відповіла вона трохи невпевнено. — Але я не хочу заважати.

— Ти не заважаєш, — сказав він м’яко, його голос став теплішим. — Я покажу тобі кімнату.

Вони піднялися вузькими сходами, що вели на верхній поверх маєтку. Коридори були темними, освітленими лише тьмяним світлом факелів, які відкидали примарні тіні на стіни. Місце здавалося таємничим і водночас спокійним. Його атмосфера контрастувала з напруженістю, що була всередині Жасмін.