Розділ 8.

Наступні дні після поцілунку з Артуром стали для Жасмін чимось на кшталт туману. Вона намагалася зосередитися на навчанні, але щоразу, коли зустрічала його погляд у коридорах академії, її серце починало битися швидше. А вже на уроках концентрація зводилася нанівець. Артур не робив жодних натяків, нічого не говорив, просто був поруч, як і завжди. І це зводило її з розуму.

— Ох, Жас, ти знову про нього думаєш? — Уляна зітхнула, глянувши на подругу через столик у бібліотеці. — Або ти закохана по вуха, або тебе отруїли якимось закляттям. Бо так втратити себе від одних томних поглядів— це вже щось!

Жасмін мимоволі усміхнулася, відводячи погляд від підручника з чарознавства. Ну, звісно, подруга не могла не помітити її дивної поведінки. Втім, це не змінювало факту, що потрібно було якось повертатися до реальності. Академія не чекала, і відставати від занять вона не могла собі дозволити.

— Нічого такого, — спробувала відмахнутися принцеса, але голос видав її. І Уляна, звісно, помітила. 

— Ну-ну, — хитро усміхнулася демониця, відкидаючись на спинку стільця. — А тепер давай чесно. Що там між вами? Бо я не вірю, що після того вечора все залишилося просто на рівні дружби.

Жасмін закусила губу, намагаючись приховати посмішку. Але, чесно кажучи, в неї не виходило. Усе ще пам’ятаючи його поцілунок, вона відчула, як тепліє від цих думок.

— Ну, добре, — вона нахилилася ближче до подруги, шепочучи. — Ми поцілувалися. Але це було спонтанно, і я не впевнена, що він хоче продовжувати...

— Ооо! — Уляна широко розплющила очі і ледь не підскочила на місці. — То ось як! А я думала, що ви просто на рівні "гуляємо за ручку". Ну, подивимося, як воно буде далі.

— Як воно буде далі? — гірко усміхнулася Жасмін. — Даркен уже й так підозрює. І якщо він дізнається про поцілунок...

— А ти його слухай менше, — відмахнулася Уляна. — У вас політичний союз, а не любовна історія. І взагалі, закидай свої тривоги кудись подалі! Нам зараз треба зосередитися на магії! У тебе завтра контрольна по елементалці, а ти все ще не розібралася з тим клятим льодом.

Жасмін скривилася, згадуючи останнє заняття. Її контроль над елементом льоду все ще залишав бажати кращого. Вона могла заморозити склянку води, навіть льодову скульптуру, змінити погоду, зробивши легкий сніг у аудиторії... але на цьому її здібності зупинялися. Решта учнів уже давно вивчали складніші техніки, створювали стихійні щити. А вона? Вона тільки й могла, що заморожувати дрібниці, і то невпевнено.

— Ех, — зітхнула Жасмін. — Ти права. Треба вчитися. Я не можу дозволити собі відставати.

— Отож бо! — підбадьорила її подруга, піднімаючись зі стільця. — Тож давай на стихійний полігон! Там ти точно навчишся керувати своїми силами. Та й Артур, думаю, буде не проти допомогти.

Жасмін хитнула головою, ховаючи посмішку. Вона знала, що це все не так просто, але мала намір старанно працювати. Незважаючи на почуття, що вирували в ній, вона розуміла — час взятися за себе і за навчання серйозно.

***

Стихійна арена була одним з найвеличніших залів академії. Гігантська кришталеві купола над ареною відбивала сяйво магічних вогнів. Спеціальні кристали, вмонтовані у стіни відображали силу студента. Так у магів вогню арена була схоже на суцільне море лави. А у самої принцеси на безмежну зиму, примушуючи навчатись в умовах суворого холоду. 

Жасмін стояла посеред арени, намагаючись сконцентруватися. Перед нею лежала просте завдання: створити льодовий щит. Але, як завжди, це виявилося важче, ніж вона думала. Її внутрішня магія відгукувалася повільно, не підкорялася, наче вона намагалася схопити руками воду.

— Жас, ти знову робиш ту саму помилку, — пролунав поруч спокійний голос Артура. Він з’явився непомітно, як завжди. — Ти намагаєшся контролювати лід, як щось окреме від себе. Але він частина тебе. Він повинен підкорятися тобі, як власний подих.

— Легко сказати, — Жасмін зітхнула, дивлячись на нього. — У мене це не виходить. Я відчуваю силу, але не можу її направити.

— Тому що ти не дозволяєш собі бути собою, — відповів Артур, зробивши крок ближче і взявши її руки в свої. — Закрий очі.

Жасмін повільно заплющила очі, відчуваючи його тепло через холодне повітря арени. Він стояв поруч, його дихання було рівним і спокійним.

— Тепер уяви, що лід — це продовження тебе, — його голос лунав поруч із вухом, глибокий і заспокійливий. — Це не щось зовнішнє, що ти повинна контролювати. Він живе в тобі. Ти і є лід.

Вона вдихнула глибше, намагаючись увійти в цей стан, дозволити собі відчути енергію. І раптом магія відгукнулася. Холод пройшов через неї, як тихий подих. Лід почав формуватися навколо її рук, і через мить перед нею стояв блискучий, міцний льодовий щит.

— Ого! — здивовано вигукнула Уляна, яка спостерігала за ними збоку. — Жас, ти це зробила!

Жасмін відкрила очі й поглянула на свій щит. Їй ледь вірилося, що це вийшло.

— Я... Я справді це зробила, — прошепотіла вона, дивлячись на Артура з вдячністю.

Жасмін відступила на крок, розглядаючи створений нею льодовий щит. Він блищав, переливаючись у світлі арени, ніби був частиною самого простору. Серце калатало швидше, але цього разу не від страху чи невпевненості. Вперше за довгий час вона відчула справжню силу. Але... щось було не так.

— Що це? — спокійний голос Артура прозвучав поруч, але в ньому було щось незвичне. Неначе навіть він не міг повірити в те, що побачив.

Жасмін зосередилася на щиті й раптом помітила те, чого не помічала раніше. Всередині льоду, майже непомітно, мерехтіли тонкі чорні нитки. Вони зміщувалися і перекручувалися, неначе жили власним життям. Холод, який завжди здавався рідним, тепер став чужим і непередбачуваним.

— Артур... це не я, — прошепотіла вона, відчуваючи, як її трясе від незрозумілої тривоги.

— Що ти маєш на увазі? — він підійшов ближче, уважно дивлячись на щит. — Ти контролювала свою магію, все було добре…